ГЛАВА 9 – ЩОДЕННИК ХЮЛЕТА

Аляска. Підземна гірська база Resistance.

Глибоко під холодними, вкритими снігом горами Аляски, далеко від людських поселень і ззвичайних транспортних шляхів, розташовувалася одна з найбільших баз організації Resistance. Зовні вона була майже непомітною: лише кілька замаскованих вентиляційних шахт, укріплені входи в гірські тунелі та військові пости видавали присутність чогось незвичайного. Основна частина комплексу містилася всередині скельного масиву, на глибині, де навіть найпотужніші зимові бурі не могли вплинути на роботу обладнання.

База являла собою ціле підземне місто. Довгі транспортні коридори з'єднували командний центр, казарми, склади озброєння, ремонтні майстерні, лабораторії та медичний блок. Усередині гірського масиву працювали вантажні ліфти, автоматизовані платформи й залізничні системи, якими перевозили важкі контейнери між різними рівнями комплексу. Уздовж стін тягнулися кабельні канали, трубопроводи й товсті вентиляційні магістралі. На кожному повороті стояли охоронні пости, а броньовані двері відділяли житлові секції від стратегічних об'єктів.

Попри величезні розміри бази, атмосфера в ній залишалася напруженою. Після останніх подій керівництво Resistance більше не розглядало загрозу Астро Імперії як віддалену проблему. Війна наближалася, і кожен день використовували для підготовки до можливого нападу. Військові перевіряли зброю, інженери посилювали захисні системи, а на командних пунктах безперервно аналізували розвідувальні дані.

Однак найбільша активність спостерігалася далеко від казарм і командних залів — на одному з найглибших рівнів бази, у величезному дослідницькому комплексі, призначеному для вивчення метеоритів та їхніх енергетичних властивостей.

Центральне місце в цьому комплексі займав зал, який за розмірами нагадував промисловий ангар. Його стеля здіймалася на кілька десятків метрів, а масивні опорні конструкції були вмонтовані безпосередньо в скельну породу. Уздовж стін розташовувалися багатоярусні технічні майданчики, обслуговувальні галереї та платформи, з яких можна було контролювати роботу обладнання. Над центральною частиною залу проходили рейки підйомних механізмів, розрахованих на переміщення багатотонних об'єктів.

У центрі приміщення стояла велика кругла платформа, оточена складною системою металевих кріплень. Над нею височіла конструкція з датчиками, сканерами й енергетичними перетворювачами. Навколо платформи встановили додаткові захисні бар'єри, а підлогу укріпили товстими металевими плитами. Усе це було необхідне для роботи з об'єктами, властивості яких досі не вдавалося пояснить повністю.

Колись на цій платформі лежав метеорит, який забезпечував значну частину енергетичних потреб дослідницького комплексу. Його темна поверхня була пронизана численними тріщинами, а всередині містилися залишки речовини, здатної накопичувати й віддавати енергію. Протягом тривалого часу вчені намагалися використати цей ресурс максимально ефективно. Вони створювали нові перетворювачі, проводили вимірювання та поступово вдосконалювали обладнання.

Але запас доступної енергії зрештою вичерпався.

Нещодавно метеорит розділили на кілька великих уламків, після чого їх вилучили з платформи для окремого дослідження. Залишки матеріалу перемістили до герметичних контейнерів, а центральну конструкцію почали готувати до встановлення нового зразка.

Тепер на місці колишнього метеорита працювали десятки кіборгів.

Усі вони мали телевізори замість голів, проте відрізнялися комплекцією та призначенням. Одні були оснащені масивними механічними руками для переміщення важких конструкцій, інші мали тонкі маніпулятори для роботи з електронікою. Кіборги в темних робочих комбінезонах перевіряли кріплення, прокладали нові кабелі та очищували поверхню платформи від залишків старих компонентів. Їхні металеві ноги глухо відлунювали по підлозі, а сервоприводи тихо гули під час кожного руху.

Біля основи платформи двоє робітників демонтували пошкоджений блок енергетичного перетворювача. Ще кілька кіборгів перевіряли гідравлічні затискачі, які мали утримувати майбутній метеорит у стабільному положенні. Над ними, на технічному майданчику, інженер із планшетом контролював показники системи та час від часу віддавав короткі накази.

— Другий контур від'єднано. Перевірте ізоляцію перед підключенням нового кабелю, — повідомив він через внутрішній канал зв'язку.

Один із кіборгів підняв руку, підтверджуючи наказ, і продовжив роботу.

За товстим броньованим склом, яке відокремлювало основний зал від спостережного приміщення, стояла група вчених. Їхні телевізори замість голів відображали службові інтерфейси, графіки й результати вимірювань. Деякі спостерігали за робітниками, інші уважно вивчали проєкції майбутнього розташування метеорита.

Серед них перебував учений 078.

Він стояв трохи попереду решти, тримаючи перед собою цифровий планшет. На екрані відображалася схема енергетичної установки з кількома десятками позначених вузлів. Поруч були наведені розрахунки потужності, очікуваного терміну експлуатації та можливих ризиків під час запуску.

078 переглянув останній рядок, збільшив схему центральної платформи й повернувся до колег.

— Якщо результати попереднього аналізу підтвердяться, новий метеорит забезпечить нас енергією на сотні років, — сказав він. — За умови правильної стабілізації та відсутності критичних пошкоджень його внутрішньої структури ми зможемо не лише відновити роботу дослідницького комплексу, а й значно збільшити наші енергетичні резерви.

Один із учених нахилив голову, розглядаючи дані на власному екрані.

— За нашими розрахунками, навантаження на перетворювачі зросте майже вдвічі. Якщо ми не замінимо стару систему охолодження, температура в центральному блоці може перевищити допустимі значення.
— Саме тому ми вже змінюємо її конструкцію, — відповів 078. — Новий зразок не можна підключати до системи, яка ледве впоралася з попереднім. Ми повинні врахувати всі можливі режими роботи, а не лише ті, що показують найкращі результати на стендах.