Глава 24. Не ніж у спину, а спис у серце

Ми приїхали до Дана. Він молодець, не чіпав мене, доки я сама не вибухнула та не розповіла цілком все. Не знаю, можливо я й не мала права, але мені так боліло, що втриматися просто не змогла.

- Гілки бізнесу він вирішив пустити! Це ж для того, щоб і тут статус мати. Перед Авророю малюється!

- Не думаю, що це задля статусу. Такі, як Герман, про нього особливо не печуться. Гадаю, ресторан і є для Аврори. Він подарує їй його. Їй або майбутньому малюку. Хай там як, але батько з нього буде непоганий.

Ми сиділи в автівці Дана коло його під’їзду. Тільки зараз зрозуміла, що рано чи пізно, але доведеться піти до нього. Не просто ж подивитися на будинок, в якому знаходиться його квартира, він мене привіз. Хоча я була не в найкращому настрої для гостювання. Добре, що фокусник майже не вживає алкоголь, він вчасно забрав мене і можна сказати врятував сьогодні нас всіх від шаленого скандалу. Мене ображало навіть не теперішнє, а якраз минуле. Аврора знала, як мені в університетські роки подобався Герман, знала і так підло зрадила. Від чоловіка я ще могла б подібного очікувати, але ніяк від найкращої подруги. Я розумію, що він офіційно не вважався моїм хлопцем, розумію, що ніхто нікому нічого не обіцяв, але ж в мене була симпатія, були якісь погляди на Германа, а вони у «вільні» стосунки вирішили пограти за моєю спиною!

Аврора – вагітна...Усвідомлення цього здається тільки тепер мене наздогнало. Аврора – вагітна! Таке й уявити важко, в сенсі, що вона не хотіла сім’ї ще років з десять, але зараз – все реально! Це не сон і не жарт, а сувора дійсність.

- І Андрій! Теж мені друг! Чогось про мене він не подумав. А якби я почала стосунки з Германом?

Очі у Дана небезпечно спалахнули і я одразу зрозуміла свою помилку:

- Пробач. Це лише припущення.

Чоловік трохи помовчав, пильно вдивляючись в моє обличчя, а потім видихнув і промовив:

- Єво, я розумію, як тобі неприємно. Розумію, що всередині розростається порожнеча. Але не забувай, що всі ми люди, помилятися – нам за природою притаманно. Всі помиляються, цілком всі. Проте, – Дан лагідно взяв мене за руку, – я хочу, аби ти припинила думати про помилки інших. Припинила спроби знайти виправдання вчинкам твоїх друзів. Нехай воно залишається на їхній совісті. А ти – подумай про себе. І про те, що я поруч та завжди захищу тебе, завжди підтримаю. Я тут, поряд, Єво. – Чоловік поцілував мою долоню і притиснув її до своєї щоки. Його погляд випромінював одночасно три різні емоції: рішучість, спокій і неабияку ніжність. Я знову це відчула – захищеність. Я ще ніяк не можу звикнути до неї, проте відчуваю одразу.

Дан вийшов з автівки, відчинив мені дверцята і подав руку. Ось тут хвилювання й перевтілилося на мурах, які так і пішли гуляти тілом. Але, що мені залишалося робити? Вимагати відвезти назад? Якось дивно, безглуздо та й чого приховувати, хотілося трохи побути з чоловіком, подивитися, як він живе. Тож я вклала свою долоню в його руку і вийшла з автівки.

Ми піднялися ліфтом на чотирнадцятий поверх. Три секунди – і я в лігві фокусника. Квартира Дана вражала своїми розмірами, я не бачила всіх кімнат, але гадаю їх тут п’ять, не менше, плюс довгий та просторий коридор і величезний балкон. В його неперевершеному смаку я анітрохи не сумнівалася, все стильно, сучасно, але з певним середньовічним шармом. Як і сам власник, квартира фокусника сповнена таємничості: особливе поєднання кольорів з шоколадними та кавовими відтінками, використання незвичних форм в інтер’єрі. Одна тільки книжкова полиця на всю стіну у формі кулі з підсвічуванням та цікавим орнаментом всередині чого вартувала, я вже мовчу про загадкові ілюзіоністські предмети, які кортіло одразу роздивитися. Але потрібно відзначити, що у Дана неймовірно затишно, навкруги панує атмосфера спокою та рівноваги. І я спіймала себе на думці, що мені добре тут. Добре так, що я почуваюся, ніби вдома.

- Бажаєш чогось випити? – Дан тихо підійшов, зупинився позаду та обійняв мене однією рукою за стан.

- Якщо я скажу червоного вина, буде занадто?

Чоловік посміхнувся, опік шию коротким поцілунком і попрямував відкорковувати вино. Через декілька хвилин ми з келихами розмістилися перед біокаміном. Якийсь дивний стан, ніби й хвилююся від того, що ми з Даном вдвох вночі в нього вдома, проте водночас мені й спокійно на душі. Тренування для нашого спільного номеру не минули дарма, ми трохи звикли один до одного, Дан вже не намагається передбачити мою реакцію на його дотики чи обійми, а я більше не ніяковію від них. Ми й досі не визначилися, хто є хто офіційно, але те, що нам добре вдвох – безспірний факт.

Мені не хотілося про щось розмовляти. Дан обійняв мене, а я притулилася до нього та поклала голову на плече. Ми просто сиділи, смакували вином і дивилися на танок полум’я.

Аж доки не пролунала мелодія на мобільнику фокусника.

- Вибач, я гадав, вони вже припинять телефонувати і увімкнув звук.

Напруження миттєво повернулося до мене.

- Ну звісно, свій же телефон я вимкнула. От вони тебе й турбують. – До напруження додалося ще й роздратування. – Аврора чи Андрій? Чи всі разом?

- Герман.

- А, Герман..., – мені стало ще неприємніше. Не знаю, не розумію це своє пригнічення. Яке мені до нього діло взагалі? Але ж гидко як!

Дан покрутив головою і відклав телефон: