Я дивилася на Дана, як на привида. Мені не почулося? Він зараз серйозно?
- Якщо це жарт такий, то зовсім невдалий, Дане!
Фокусник знизав плечима і, як він полюбляє, відхилився на спинку свого крісла:
- А я й не жартую, Єво, – чоловік вперто дивився мені в очі, знаючи, що своєю відповіддю вибив ґрунт з-під ніг.
Я намагалася зберігати спокій. Якщо відверто, я вже й не пам’ятаю, коли востаннє їздила у відрядження. Та і яке відрядження може бути, коли у нас стільки роботи?!
- Ти можеш більш детально пояснити, який сенс цього відрядження і що на мене взагалі там очікує?
- Звісно можу. В столиці відбуватиметься тижневий марафон управлінців, де організаторами виступають справжні акули цієї справи. Ти – моя права рука, на тобі чимала відповідальність, і в управлінні в тому числі. Я вважаю, це гарна можливість підвищити свою компетентність. Тому й вирішив, що тобі не завадить відвідати цей марафон. Тим паче, мешкатимеш в одному з найкращих готелів, у вільний час зможеш насолоджуватися містом, познайомишся з цікавими людьми, можливо, корисні зв’язки налагодиш. Розвиток ще нікому боком не виходив. А ти людина тямуща, впевнений, тобі там буде цікаво. – Він розмірковував з такою легкістю, наче то дрібниці якісь. Ніби нічого в тому немає, що мене на тиждень висмикнуть з мого розпланованого життя, я поїду до іншого міста і знаходитимусь серед людей, яких вперше бачитиму. Ні, для мене то, звісно, не проблема, я відкрита для спілкування і залюбки познайомлюсь зі всіма навколо, налагоджу, як він сказав, «корисні зв’язки». Але вибачте, хіба так повідомляють про відрядження? В мене, зрештою, були свої плани. Що за нахабство зарозуміле? Любов Михайлівна ніколи б подібного не вчинила.
- А до чого така раптовість, можна поцікавитися?
Його вдоволений тон тільки дужче розхитував мої нерви. Чоловік розвів руки в боки та невимушено пояснив:
- Це не раптовість, Єво, а чудова можливість, знехтувати якою на мою думку – неприпустимо.
- А на мою думку ти б не хотів зважити? – все, я почала закипати. Руки самі стиснулися в кулаки, до того ж з такою силою, що я відчувала, як в шкіру впиваються мої невеличкі акуратні нігті, які в принципі ніколи нікуди не впивалися.
Очі Дана небезпечно спалахнули, а погляд, наче холодним лезом притулився. Чоловік схопив долонями край столу, а таке відчуття, ніби він мене за горлянку схопив. Фокусник став схожим на хижака – небезпечним, могутнім і цілковито некерованим:
- Я твій начальник, Єво. Не забувайся, будь ласка. Не завжди я буду цікавитися твоєю думкою, особливо, якщо вона йде врозріз з інтересами та потребами нашої спільної мети.
В мені просто все опустилося. Так ось, яке воно, обличчя Дана - керівника. Владний, безкомпромісний, непоступливий і впертий. От який він директор. Йому байдуже до думки інших. Або, може, байдуже лише до моєї думки? Зрештою, яка різниця.
- Не кажи дурниць, тобі невідоме слово «спільно». – Я підійшла до його столу і жбурнула на нього всі папери, – з завтрашнього дня я піду на лікарняний і хай котиться воно все до...
- П’ятнадцятигодинний майстер-клас від Юліани Лебедєвої...
- Що?
- Три дні по п’ять годин ексклюзивної хореографії, танцювальної естетики й неймовірних постановок, – Дан дістав зі шухляди невеличку брошурку і поклав переді мною, – група вже давно набрана, але я добре знайомий з Юліаною, до того ж вона теж братиме участь в управлінському марафоні, тож ласкаво прошу до шаленого танцювального світу, Єво.
Мене заціпило. Я навіть не знаю, чи дихаю зараз взагалі? Спочатку здалося, що то просто почулося, але коли я побачила брошуру…Це ж майстер-клас від самої Юліани Лебедєвої…,а вона неймовірна! Від її постановок в мене мурахи по шкірі гарцюють. Це майже одна з мрій – побувати в неї на класах, потанцювати поряд, поспілкуватися. В нас схожі манери і бачення самого танцю. Та я б…я б…
«Єво, стоп! Він же просто купує тебе». Яка продуманість! Триклятий маніпулятор…
- Хто розпатякав? Аврора?
- Твоя сторінка в соцмережі, там на долоні всі твої вподобання.
Я знову застигла:
- Дане, а тобі не здається, що слідкувати так за кимсь, це вже занадто?
Фокусник нахилився над столом, спираючись на руки:
- Повір мені, Єво, я ще й не починав. – Його таємничий голос миттєво прокрався до мене в душу і змусив все тріпотіти. Я глитнула і трохи відійшла, бо натиск посилювався.
- Байдуже. Я все одно нікуди не поїду. В нас виступ, в нас організація свята, запровадження нової послуги, поточна робота врешті-решт! Як ти це собі уявляєш? Кинути все на тиждень?!
Чоловік, знову вмостився у своє крісло і почав передивлятися якісь документи, ніби не вбачаючи в моїх словах ніякої важливості:
- Єво, в нас ще купа часу, встигнемо. Не забувай, що ти тут не одна працюєш.
Ні! Ну це щось! Мені просто бракує слів! Він знущається?!
- От і чудово, піду значить на декілька тижнів на лікарняний. Раз у нас купа часу…
Дан зиркнув на мене хитрим поглядом:
- Ти ж не брешеш ніколи? Який же це лікарняний? Це нахабна симуляція. Чи є якісь проблеми? – він з уважністю придивився, наче б розгледів, якби щось було не так.
#10846 в Любовні романи
#4245 в Сучасний любовний роман
#2423 в Жіночий роман
протистояння характерів, пристрасть та кохання, фокуси і танці
Відредаговано: 11.10.2020