Глава 10. Маленькі перемоги

Від Марина я вийшла з чітким наміром щиро поговорити з Даном у спокійній затишній атмосфері. Дійсно, потрібно все з’ясувати. Можливо я тоді образила його, можливо бовкнула щось не те. Хоча я й досі вважаю, що на мою грубість він заслуговував, поводив себе, наче цар якийсь. Проте, якщо поглянути правді в очі, фокусник зараз ставиться до мене досить рівно. Не без пекучого слівця, але й без примусів. Здається. На сто відсотків я не впевнена. Крім того, непогано було б вибачитися за сьогоднішній нічний дзвінок. Отак і скажу, що принесений ним келих вина був зайвим, тому сам винен. Залишилося тепер вирішити, як краще: дочекатися кінця відпустки і вже на роботі поговорити, чи не тягти та запросити його кудись? Але куди? До кафетерію? Якось дивно. До ресторану – й поготів. Ну а додому – це вже занадто! Ось тобі й загадка.

Я заскочила до автобусу і через півтори години була вже вдома. Швидко причепурилась, захопила з собою на всяк випадок одяг для тренування і попрямувала до спортивного комплексу.

Арсен зустрів мене коло входу. Чоловік знову виглядав, ніби тільки зі сцени зійшов. Ідеальна ідеальність. Аж занадто, як на мене. Він привітався і галантно відчинив двері. Невже джентльмен? Чи просто вгодити хоче?

В залі на нас чекав його колектив. Жіночий колектив. В око одразу впало те, що всі дівчата були підібрані за статурою та схожі за зовнішністю. Коли ми увійшли, вони миттю вишикувались в рядок і повставали в першу позицію.

Я привіталася і тихо прокоментувала побачене Арсену:

- Вони у вас, немов солдати в армії. Не перебільшили з муштрою?

Чоловік засміявся:

- Дисципліна повинна бути у всьому, Єво.

- Що занадто – то не здраво. Чули колись про таке?

- Звісно. Але ми керуємося іншими принципами.

- О, повірте! Я бачу. То навіщо я тут?

- А ви одразу і до справи.

- Сенс зволікати?

Чоловік склав руки за спиною і повільно наблизився до мене. Він неспішно провів поглядом донизу і, хитро посміхаючись, відійшов назад. Що це було? Він ще б помацав мене, чесне слово! Ох і не подобається мені цей Арсен. Дарма я вплуталась з ним в справи.

- То ви поясните мені щось, чи й далі мовчатимете?

- Авжеж, Єво. – Чоловік покірно кивнув головою, що, до речі, мене ще дужче роздратувало, та розвернувся до своїх дівчат:

- Дами, сьогодні як і обіцяв, я запросив пані Єву для невеличкого майстер-класу.

- Що? Почекайте, якого ще майстер-класу? – моєму обуренню не було меж. – Ми з вами про таке не домовлялися, шановний!

Неочікувано до мене звернулася одна з дівчат:

- Це ж ви ставили танець «Поезія тіла»?

- Так, але...

- І з піском також танцювали ви! – пролунало вже з іншого боку.

- Також я та..., – і тут почалося. Таке враження, що дівчата весь мій танцювальний шлях вивчили. Згадали все. Навіть те, що було вже дуже давно. З одного боку воно звісно приємно, а з іншого – я чудово розуміла, що це чергова маніпуляція на мою голівоньку, таке собі невинне підлабузництво. А цей Арсен кмітливий та тямковитий. Он як всіх налаштував. Проте вже пізній вечір, а дівчата тут зібралися замість того, щоб займатися власними справами. Я чудово усвідомлювала, що ймовірніше за все, це не їхня ініціатива. Однак ми вже зустрілися. Маю надію, що їхній сумнівний керівник більше не діставатиме своїми забаганками колектив. Я попросила дати мені декілька хвилин, переодягнулася і знову вийшла до всіх. Вони вже встигли розійтися по залу і рівно застигнути на місці, мов стовпи. Я й сама трохи розгубилася. Ні. Так займатися активною творчістю ми точно не будемо.

- Арсене, я б хотіла попросити вас ненадовго вийти з залу.

Чоловік не очікував подібної вимоги від мене. Його обличчя спантеличено затверділо:

- Вибачте?

- Вийдіть ненадовго. І зайдіть пізніше так, щоб ніхто не помітив. Якщо жодна з дівчат не відреагує на вашу появу, вважатимемо, що співпраці бути. А зараз, будь ласка, геть! – я свавільно вказала на вихід. Арсен не рухався, як і його підопічні. Він просто спопеляв мене поглядом, але я й бровою не повела. Та ні, дорогенький, якщо стою на своєму, то вже стою. Чоловік хотів було щось сказати, та я здійняла вгору вказівний палець, перешкоджаючи цим жестом будь-яким його словам.

- Чекаємо на вас пізніше, – і кивнула головою в бік дверей. Чоловік невдоволено мугикнув, але вийшов. А я тим часом розвернулася до дівчат і почала знайомитися ближче.

Час промайнув непомітно. Ми багато танцювали, багато розмовляли, ділилися досвідом і повинна сказати, мені сподобалося. Колектив у Арсена просто надзвичайний! Йому пощастило бути очільником таких талановитих танцівниць. Дівчата розпитували мене про ідеї, натхнення, мотивацію А під кінець попросили виконати той самий танок під назвою «Поезія тіла». Вони навіть музику з виступу одразу знайшли. Я так захопилася, що бажання відмовляти взагалі не було. Ні, зараз мені кортіло свободи..., кортіло забути про все і вивільнити свого внутрішнього генія. Я хотіла оголити душу...з’єднатися з музикою і злетіти, наче птах... мені потрібні були нові відчуття... і вони знайшли мене. Ці декілька хвилин нікого не існувало навкруги. Я заплющила очі, вдихаючи в кожний рух життя..., і розплющила вже тільки всередині танця.