Глава 26. Декілька місяців потому

Здавалося, що я годинами можу сидіти на палубі найвищого ярусу нашого круїзного лайнера і спостерігати за могутніми, часом бурхливими, часом спокійними, але неперевершеними, глибокими синіми водами. Це зовсім інший світ, таємничий і спокусливий. Там своє життя, свої правила і геть свої закони. Але мені так добре на душі стає, коли я насолоджуюся царством води, так легко й спокійно.  

Ми подорожуємо лайнером вже третій день. Спочатку незвично було, я навіть трохи нервувала, але всі хвилювання швидко минули, як тільки ми вийшли у відкрите море.

Дан радів, наче мала дитина. Я ніколи раніше не бачила в його очах такого хлопчачого і навіть дещо бешкетливого блиску. Складалося вражання, що про цей круїз саме він роками мріяв, а не я.

Каюта у нас – царська. Хто б сумнівався, Дан же обирав. Народу багато і фокусника звісно впізнають, підходять та знайомляться. Але спроб шпигувати чи порушувати якось наш особистий простір поки не спостерігалося.

- Не холодно? – до мене підійшов Дан і накинув на плечі плед. Чоловік поцілував у щічку і поглянув на небо, – світанок плануєш тут зустріти?

Я потягнулася:

- Ага. Ти так солодко спав, не хотіла тебе будити.

Дан мило усміхнувся і присів поряд на стілець:

- Про що думаєш?

- Про все. Про те, що було і буде. Не віриться, що ми стільки пережили.

Усмішка зникла з обличчя Дана, він видихнув і накрив мою долоню своєю.

Після тієї витівки Арсена мені довелося пережити ще зустріч з ним. У судовому засіданні. І, на жаль, не одному. Адвоката мерзотник найняв гідного й вправного та від кримінальної відповідальності його врятувало тільки направлення до психоневрологічного диспансеру. Висновок відповідної комісії про стан психічного здоров’я підтвердив, що він дійсно несповна розуму, хоча там і без підтвердження все зрозуміло. Тепер Арсен під наглядом спеціалістів. Сподіваюся, наші шляхи більше ніколи не перетнуться. Спогади про той день й досі викликають гострі голки на моїй шкірі. Найдивнішим було, коли деякі дівчата з його колишнього колективу під час надання свідчень у суді ставали на захист негідника. Я й досі не можу збагнути, як йому вдалося так міцно закарбувати свій вплив на них, можливо оце якраз гіпноз?

До речі, щодо гіпнозу. Мені не знадобилося йти до психотерапевта, з яким Марина домовилася про наш сеанс. Той страшний день став вирішальним для мене в цьому сенсі. Я так сильно злякалася за життя Іларія, змушуючи себе танцювати з ним, що змогла власноруч позбутися блоку, з яким жила стільки років. Марина говорить, що одне психологічне потрясіння подолало інше, але результат влаштовує. Не скажу, що мені просто дається стати в пару, але більше той гіпнотичний голос Дана не турбує мене, а панічні атаки не змушують тікати.

У Іларія все чудово. Аврора пішла у декрет раніше, ніж планувала, сказала, що напрацювалася, а тепер хоче відпочити перед новим надважливим етапом у своєму житті. Тож Іларій вже працює в нашому будинку культури. Друг таки зійшовся з Мариною. Вони деякий час приховували свої стосунки. Навіть від мене, бешкетники! Першим підозрілим дзвіночком став переїзд Іларія до міста. І причину тому я ніяк не могла зрозуміти. Ми знайшли йому чудову квартиру з зовсім невеличкою орендною платою, але ж ні, переїхав, хоча від нашого селища чоловік у захваті. Марина також мовчала, як риба, нічого Дану не говорила. А потім я випадково навідалась до неї в гості й зустріла там свого таємничого друга. Не знаю, чого вони вирішили у нишпорки грати, наче ми б з Даном проти були. Та нареготалися ми потім вчотирьох з цієї ситуації добряче.

Аврора почувалася гарно, всі острахи з приводу материнства минули, подруга читала, так, дійсно читала багато необхідної літератури та потихеньку хрумала яблука, які тепер були для неї найкращим делікатесом. З Германом у них складалося тільки спілкування. З часів нашої останньої зустрічі з чоловіком ми потім бачилися всього лише один раз. Він провідував Аврору, там ми й перетнулися. Герман привітався зі мною і пішов, нічого більше не сказавши. Аврора говорить, що справи в нього йдуть добре, а більшого вона й не хоче знати. Головне, що він гарно та порядно проявляє себе як батько їхньої спільної дитинки.

Андрій пішов на підвищення, тепер він обіймає мою колишню посаду і є моїм заступником. Мій друг – молодець, на нього справді можна покластися, дітлахи його обожнюють, навчатися танців хочуть лише в нього. До нас в танцювальний колектив прийшла нова дівчина, схоже, в них досить теплі почуття один до одного.

Моя рука нарешті загоїлася. Звісно акробатичні трюки я поки показувати не можу, але до танців нарешті повернулася. Данові навіть довелося декілька раз виганяти мене з танцювальної зали, бо я так скучила, що не хотіла звідти йти.

Кольє, що мені подарував ненормальний Арсен, я здала, а на отримані кошти ми закупили нові костюми для виступів та оновили декорації.

Руслану Сапку вдалося втекти. Ну, свою обіцянку я виконала і від мене поліція не чула про переслідування й стеження. Але про те розповів сам Арсен, тож приватного детектива все одно шукають. Хтозна, де він тепер. Сподіваюся, історія, до якої він втрапив, таки навчила його чомусь та назавжди позбавила бажання за кимось стежити.

І найприємніше – ми з Даном мешкаємо разом. Поступитися довелося обом, мені в тому, щоб погодитися на спільний побут, а йому – переїхати до мене. Так, я обожнюю свою квартиру і робота моя улюблена поруч, тож до міста прямувати мені зовсім не хотілося. Але Дану все одно, в кого мешкати, аби тільки разом. Тепер в моїй квартирі купа цікавих речей зі світу фокусника, коли є час переслідую Дана і вимагаю також навчати мене фокусів.