Глава 25. Рятівний фокус

Він підійшов майже впритул. Дихав так, наче прагне забрати все повітря собі. Арсен дивився в мої очі, навіть не кліпаючи. Не знаю, що він хотів, але мовчазна пауза між нами трішки вгамувала його, чоловік, зрештою, видихнув і віддалився, спокійно промовивши:

- Ти не повинна була з ним танцювати. Тільки я маю вирішувати, коли, з ким і як ти виконуватимеш номери. – Арсен сховав руки за спину і зверхньо поглянув на мене, – ти з’являлася з вогню, от я і підготував відповідний костюм, аби до тебе дійшло, що своїм неправильним вибором ти спалюєш себе сама.

Несподівано позаду мене мугикнув Іларій, але я навіть сіпнутися не встигла, як Арсен знову завів вказівний палець в повітря і помотав головою.

- Та що ж ти за людина така?! Дозволь мені йому допомогти..., хоча б глянути, як він. Хоч один раз, Арсене!

Але він мене наче не чув:

- Я стежив за тобою, Єво, бо хотів знати тебе й розуміти. Тебе і твої вподобання. Коли ми вперше завітали до вашого будинку культури, я гадав, що до моєї мети один крок. Однак я не врахував особливості твоєї впертої вдачі та твого оточення. Спостерігати на відстані в соціальних мережах чи складати враження за твоїми постановками – то одне, а от спілкування в реальному часі – зовсім інше. Коли я зрозумів, що так просто тебе до себе не заманити, і що фокусник має якийсь вплив на твої рішення, оттоді й вирішив стежити. – Арсен потягнувся і знову вперся в мене поглядом, – так що, Єво? Чому впродовж стількох років жодного дуету з чоловіком, окрім твого Дана? Ви з ним так давно знайомі? Як йому вдалося стільки часу керувати тобою? Як він це робить, розкажи?

Я бачила, з якою шаленістю в Арсена знову запалали очі, але я так втомилася..., мені вже бракувало сил навіть, щоб просто стояти перед ним. Я мовчки дивилася на нього і не думала відповідати. Зрозумівши, що від мене він нічого не почує, Арсен продовжив сам:

- А я ж плекав надію. До останнього сподівався, що ти порозумнішаєш і повернешся. Навіть, коли твій друг – бовдур сказав, що ти йдеш, я ще вірив. Але, коли ти сама повідомила, що стала директоркою та ще й дозволила неабияку зухвалість в мій бік, я усвідомив, що твої мізки остаточно заполонив фокусник...

Я знову почула, як декілька раз мугикнув Іларій та, здається, поворухнувся.

- І що далі, Арсене? Що? Вб’єш мене? Викрадеш? Га? Ти ж розумієш, рано чи пізно тебе почне шукати поліція? На що ти сподіваєшся?!

Його погляд підступно спалахнув:

- На що я сподіваюся...? На ще один твій величний танець. – Арсен неочікувано підійшов до стіни й схопив пляшку з водою, а потім миттєво наблизився до Іларія, який дійсно отямився, та вилив на нього всю воду. А далі розв’язав його і штовхнув в мій бік.

- Іларію! Як ти? Як? – я швидко кинулася до друга, допомогла спертися на мене та обережно витерла своїми рукавами його обличчя від води.

- Бувало й краще. – Іларій навіть усміхнувся мені. Виглядав він не дуже, та головне, що живий і майже здоровий.

- Я зараз розридаюся. Возз’єднання друзів. Як епічно. Гаразд, а тепер підводьтеся і... танцюйте.

- Що? – ми з Іларієм запитали в один голос.

- Глухі, чи як? Танцюйте, шановні.

Ми переглянулися з другом:

- Арсене, навіщо цей цирк? Що ти прагнеш довести?

- Знаєш, Єво, мені вже набридла твоя неслухняність. Не хочеш так, тоді розмовлятимемо інакше. – І тут цей ненормальний дістає справжній пістолет та наводить його на Іларія. – Або ви зараз же танцюєте разом, або я вистрелю у твого друга, Єво. Обирай. Невинний танець чи життя. В тебе хвилина.

- Ти що, геть очманів! Як я можу..., – я геть розгубилася і зовсім не знаю, що робити далі?! – Облиш ці ігри, Арсене!

- Сорок секунд.

- Та навіщо тобі цей танець здався?!

- Тридцять секунд. – Негідник ще уважніше прицілився.

- Арсене, схаменися! Не треба...

- Двадцять секунд.

- Єво, він хоче перевірити, чому ти не можеш танцювати з іншими, окрім Дана.

- Але я справді не можу! – Що ж мені робити?! Що робити?!

- Десять секунд. – Несподівано в пістолеті щось клацнуло.

- Гаразд! – Я закричала на всю горлянку. – Гаразд, ми танцюватимемо! Тільки припини. Припини і прибери зброю, будь ласка! – я тремтіла, як ніколи в житті. Здається, що вже геть не відчуваю свого тіла, жах охопив кожну мою клітинку. Розуміння всього, що відбувається стиснуло, наче лещатами. Я й досі не можу танцювати ні з ким, окрім Дана, бо сеанс гіпнозу, який позбавить мене цього блоку, лише у вівторок. Трясця, у вівторок! А це означає, що я не здатна стати в пару з Іларієм...Я просто не зможу з ним рухатися...І він вб’є його...Арсен вб’є його через мене...! Мої ноги підігнулися і я ледь не впала. Іларій вчасно підхопив мене.

- Тихо, тихо, Єво! Ми все зможемо. Ми зараз гарно танцюватимемо. – Друг наполегливо втішав, але я майже не чула його слів. Все в мені тремтіло, щоки та шию затопили сльози, я чудово усвідомлюю, що це кінець...для всіх кінець...

- Я довго ще чекатиму? – Арсен навів пістолет на щось неподалік нас і пролунав перший постріл. Звук був таким гучним і пронизливим, що на якийсь час слух геть зник. Серце, наче списом проштрикнули, але негідник знову перевів зброю на Іларія і мене почало обпікати панікою.