Глава 23. Друга відгадка

Чоловік дивився на мене, ніби як на стіну. Цілком байдуже. Я розумію, аби його спровокувати треба вигадувати й брехати. Так само майстерно й підступно, як і він та можливо Арсен, бо залізних доказів того, що він цього Руслана Сапка найняв, в мене поки нема. Але я маю їх добути та дізнатися правду.

- Арсен розповів, хто за всім стоїть. І про ваші домовленості згадав, ніяких подробиць не пошкодував, аби тільки я танцювала під його керівництвом. Ну, вам відомо, який він фанатик, тож не міситимемо багнюку. Я, власне, до головного одразу перейду. Річ у тому, що мені надзвичайно не сподобалися всі оці переслідування, тож я звернулася до правоохоронних органів. Так. Арсенові про це невідомо. Принаймні було. До вчора. Але наша з ним розмова розставила все по своїх місцях.

- Послухайте, шановна, я вас вперше бачу і в мене немає жодного бажання слухати якусь маячню. Он у вас є психологиня, зверніться до неї, вона все залюбки вислухає. – Тримається цей негідник – просто сталево, акторська гра на чудовому рівні. Ну, або ж він не бреше і Дан таки щось наплутав. Та я теж не збираюся відступати.

- До речі, щодо психологині. Ви дійсно сподівалися, що Марина не здогадається? Серйозно? Аж смішно. – Я помотала головою і випросталась. – Гаразд, мені це також набридло. Хотіла нормально поговорити, але ні – то ні. Раджу вам якомога швидше накивати п’ятами, бо незабаром у двері постукають правоохоронці. Арсен все детально розповів про ваші задуми: пропозиції щодо шантажу, переслідування, залякування, аби морально мене ослабити, щоб легше потім було впливати й гроші вимагати. Ну, і все таке інше. А це на купу статей Кримінального кодексу України, самі розумієте.  

І крига нарешті посунулася. Чоловік поступово припинив посміхатися і ледь помітно примружився. Його обличчя набуло серйозності, а в очах я побачила тінь сумнівів. Треба продовжувати тиснути.

- Адвокат сказав, що в мене досить виграшна позиція в суді. Тим паче Арсен погоджується все підтвердити та дати свідчення проти вас. Він навіть готовий розповісти, як ви залякували його, бо він вас найняв, також шантажували, погрожували перекласти всю вину на нього. Тож, вітаю, там назбирається...

- Я нікого не шантажував і не залякував. Ви верзете казна-що!

Ой, схоже, я таки влучила. Руслан Сапко рознервувався. В нього аж очі більшими тепер здаються. Отже, це все правда. Арсен дійсно його найняв. В роті з’явився гіркий присмак, то он який, виходить, той підступний самозакоханий мерзотник. Стало бридко. Але мені необхідно дограти свою роль.

- Та годі вам вже! Арсен навіть розповів, що ви з одного міста. Так, звісно його вчинок паскудний, але ваша робота, яка полягає у тому, аби збирати й надавати без згоди інформацію про особу, є протиправною. Однак ви пішли далі, вирішивши ще й додатково заробити на своєму клієнтові. Тільки способи заробітку обрали провальні, не думали ж ви, що я мочки терпітиму? Або що Арсен не розповість, як ви його шантажували? – я махнула рукою, – що ж, гадаю, наступна наша зустріч відбудеться вже у суді…

- Що вам від мене потрібно? Я не маю відношення до того, про що ви говорите!

Тепер моя черга нахиляти голову, з підозрою примружуватися та хитро посміхатися.

- Так вже й не маєте?

Погляд у чоловіка залишався твердим, а от руки видали, бо мимоволі смикнулися. А Дан має рацію, спостережливість і уважність – надзвичайно корисні риси. З ким зійдешся – того й наберешся. Я сама не помітила, як стала ретельніше придивлятися до рухів, жестів, міміки та емоцій інших.

- Я хочу почути від вас, як все було насправді. Від початку і до цієї зустрічі. Зрозумійте, я прагну покарати винного, і якщо ваша роль у цьому безладі другорядна, а не головна, навіщо мені вам шкодити. Я розповім все так, що поліція вас не чіпатиме. – Я нахилилася до чоловіка, – але мені потрібна правда.

Пан Руслан вагався. Його оченята бігали між мною та Мариною, як скажені, але наші непохитні та впевнені вирази облич не залишили йому вибору.

І правда полилася. До того ж так швидко й докладно, я навіть не очікувала почути одразу стільки подробиць. Схоже, чоловік повірив у вигадану мною байку, що Арсен прагне зробити винним саме його, тож не обмежувався у висловах.

Руслана Сапка дійсно найняв той мерзотник. Заплатив йому чималу суму, аби він непомітно стежив за мною. Чоловік хотів знати про мене все. Цілком все, навіть колір одягу і яку каву я люблю. В підтвердження своїх слів Руслан показав нам світлини на мобільному телефоні, виявляється, він слідував за мною майже скрізь, не тільки, коли я відвідувала кафетерії чи виступала. Вже від цього в мою спину вгороджувалися маленькі крижані голочки, але приголомшення зросло, коли Руслан розповів, що це саме він розпитував дівчат з нашого колективу про мої улюблені квіти, що це саме він приносив всі ті подарунки мені під двері, саме він тоді тікав сходами вниз. Тому я не могла запідозрити Арсена, адже той знаходився в іншому місті.

Арсен не тільки доплачував йому за подібні «послуги», він вигадав історію про те, що я зрадила його, не виконала контрактні умови, але чоловік має таку «добру» душу та ладний пробачити мені, якщо повернуся до його колективу. Але ще більшими зробилися мої очі, коли я почула про зацікавленість Арсена моїм особливим випадком стосовно дуетних танців з протилежною статтю. Цей Руслан промовив те, від чого навіть Марина здригнулася: «…вона залежна від нього…, від цього паскудного фокусника! Він домінує над нею! Єва не може танцювати з іншими чоловіками, окрім нього. Вона слабка і хвора. Але я зроблю з нею сильну. Зроблю». Звісно, ці слова належали Арсену, схоже, він якось здогадався щодо мого психологічного бар’єра, тільки вважає, що це Дан постійно впливає на мене. Здається, промовлене й самого Руслана не на жарт здивувало, що він так добре запам’ятав слова того ненормального. За виразом його обличчя не схоже, щоб чоловік їх вигадав. Арсен йому доплатив і за те, аби той довідався у Марини щось про мене та про мій випадок, навіть свою історію вигадали, але вони не врахували характер моєї подруги.