Фокусник. Ілюзія оживає.

Глава 20. Турбота – є турбота

Я одразу кинулася до свого друга. Він продовжував лаятися, скільки в пельку влізе, але потім нарешті помітив мене і засміявся, якось дивно промовивши моє ім’я.

Мої спроби підняти його з підлоги закінчилися тим, що я сама зрештою туди загуркотіла. Але п’яному Іларію це так сподобалося, він намагався спародіювати мене, але лежачи, це було важкувато.

- Іларію, годі! Нумо підводься! – я все ж таки встала, потім нагнулася, закинула його руку собі на плечі і потягнула. Після декількох спроб мені нарешті вдалося змусити Іларія підвестися. Він знову щось варнякав, поки ми з ним йшли до вітальні.

- Ну ти й утнув! – я допомогла чоловіку всістися на диван та стягнула з нього взуття й верхній одяг, поки він ще хоч якось тримав рівновагу. – Може тобі вмитися холодною водою? І чого це ти так набрався взагалі?

- Єво..., от лише ти..., лише ти мене розумієш. Тільки уяви! – Іларій з таким кумедним виразом обличчя здійняв вказівний палець догори, ніби грузинський тост виголошує.

- А як інакше, ти ж мій друг.

- Ооо! Бо дружба – це сила. Силааа! – чоловік прокричав останнє слово, а не промовив. Ні, це вже точно крижаний душ зачекався там на нього. Він своїм криком зараз всіх сусідів мені перебудить. Хоч би Дан цієї миті не приїхав, я навіть не уявляю, як він це все сприйме. Ще бійки мені тут не вистачало.

- Гаразд, ходімо в душ. – Я спробувала його руку знову закинути собі на плечі, але Іларій ніяк не міг вгамуватися з тією «силою». Я вже почала погоджуватись з ним, – так, і дружба – сила, і любов – сила...

Але чоловік несподівано як підскочить та як закричить:

- Любов – то дупа! Справжня дупа! – А потім знову всівся на ліжко і з неймовірним сумом промовив, – вона зрадила мені. Отак запросто...Взяла і зрадила…

Мені самій стало прохолодно, ніби це я під душ стала. Він зараз серйозно? Мені не почулося? Тобто..., тобто Іларія зрадила його дівчина?! Та ні. Цього не могло статися. У них такі чудові стосунки. А довіра? Я навіть тишком-нишком заздрила, бо нам з Даном надзвичайно не вистачає подібної довіри. Може я щось не так зрозуміла?

- Все, ідемо в душ. – Я вкотре підхопила друга під руку і цього разу він одразу послухався. Взагалі-то Іларій поринув десь у свої думки. Глибоко поринув. Напевно я все ж не помилилася, між ним і його дівчиною дійсно щось відбулося.

Я добряче вмила чоловіка прохолодною водою. Він навіть не чинив опору, а потім сам попросив залишити його, щоб таки прийняти душ. Я лише чистих рушників йому принесла, а сама поквапилась і заварила міцного чаю.

Незабаром Іларій повернувся, вигляд він мав геть невтішний. Хміль ще не покинула його, але принаймні чоловік усвідомлює слова і їх значення.

Я поставила коло нього філіжанку з чаєм, а сама сіла поряд, чекаючи, поки він сам почне говорити. Довго чекати не довелось.

- Вона зрадила мені, Єво. Зі своїм сусідом…, – чоловік сьорбнув чаю і сперся на руку. Якщо відверто я трохи розгубилася, бо вперше бачила Іларія таким розтоптаним.

- Твоя дівчина тебе зрадила? Але я не можу в це повірити. Здавалося, у вас такі чудові стосунки.

Друг кволо посміхнувся:

- Я теж так думав.

- Але як ти дізнався? І взагалі, ти впевнений у цьому?

- Сусід мені світлини надіслав, де вони разом у нього вдома розважаються. А потім ще й додав їхнє листування, ніби фоток мені замало було. Я зателефонував і сам у неї про все запитав, а вона… уяви собі, взяла й підтвердила! Сказала, почуття згасли і бла-бла-бла. – Іларій взяв філіжанку, наче вона й гарячою зовсім не була, і почав її роздивлятися. В мене в голові не вкладалося почуте. Як можна зрадити такій чудовій людині, як Іларій? А навіть якщо й згасли почуття, чому прямо про це не сказати? Як же можна завдавати такого болю? Я розгнівалась на його колишню, кортіло зателефонувати їй та сказати декілька «мальовничих» речень! Але Іларій несподівано перервав мої думки:

- А ще я пішов від Арсена.

- Що? Але коли ти встиг?

- Сьогодні. Спочатку дізнався про зраду, потім, що ти йдеш з колективу, а потім Арсен мене остаточно дістав, ми ледь не побилися і, зрештою, я пішов. Ти вже вибач, що потурбував. Просто в тому місті залишатися не хотілося, а додому повертатися – й поготів. Тож…приїхав туди, де мене підтримають. Тільки шляхом випив зайвого, вибач.

Оце так новини! Одна – краще за іншу.

Я схопила Іларія за руку і міцно стиснула:

- Навіть не хочу чути ніяких вибачень, ти все правильно зробив. Я завжди тебе підтримаю. Ти ж мій друг. – Але в Іларія несподівано став такий винуватий вираз обличчя, що я аж злякалася. – Що? Що таке?

- Єво, вибач мені ще три рази. – У нього й погляд змінився. Враховуючи, що це вперше я його таким бачу, вже не знаю, що й думати.  – Тут така справа, я на емоціях бовкнув Арсену, що ти йдеш від нього. А потім, власне, ми ледь і не побилися.

- Тьху! Налякав! Я вже такого собі науявляла. Ну, сказав і сказав. Все одно я остаточно вирішила і змінювати нічого не збираюся. Завтра зателефоную йому та все поясню. Не переймайся. – Звісно, воно не зовсім то й добре, що саме від нього Арсен дізнався про моє рішення, але ображатися за це на друга я точно не буду.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше