Глава 18. Наодинці – не вийде

Я стояла і дивилася на теку шаленими очима хвилин п’ять. А Дан тихенько за мною спостерігав.

- Це…, це те, що я думаю?

Чоловік усміхнувся, обхопив мене за стан і притягнув до себе.

- Якби ж я знав, про що ти думаєш, тоді б мені було набагато легше.

- Ну, у випадку з Інною складалося враження, ніби ти знаєш її думки. Просто ти так впевнено підійшов до неї, коли вона з піднятим горлечком стояла, наче знав, що вона  нічого не зробить.

- Тут спрацювало моє знання людської психології. А ще вона просто мене побоюється. – Несподівано Дан ніжно взяв за підборіддя і підвів трохи мою голову, – так, ти злякалася за мене? – А очі вже палають, як два блакитних вогники. Чому йому це так важливо знати?

-  Звісно злякалася. А якби вона щось заподіяла тобі? Ця Інна, схоже, з головою не товаришує…, – але договорити я не встигла, бо Дан припав до моїх вуст і миттю захопив їх у полон. Чоловік цілував лагідно, м’яко і тепло. Від його тіла розповсюджувався жар і огортав мене, ніби у ковдру. Я відчуваю, що починаю розчинятися в ньому. Може навмисно Дан і не гіпнозував мене ніколи, але його присутність завжди впливає на кожну мою клітинку.

Настрій фокусника змінився за мить, з ніжного і лагідного, поцілунок перетворився на пристрасний та палкий. Дан поступово пришвидшувався, притискаючи мене до себе міцніше. Його несамовите дихання, яке постійно видає потаємні бажання чоловіка, вбирало всю мою увагу, я окрім нього вже нічого іншого й не чула. Поклала долоні на пружний стан, серце у мого фокусника стукотіло шалено. Мене це ще дужче занурило у наш з ним зв’язок, що збільшувався зі швидкістю світла. Адреналін, що виник внаслідок зустрічі з Інною, тільки загострював відчуття. Я почала ловити себе на досить розкутих і відвертих думках, ще мить – і мій кабінет просто спалахне від нашого обопільного вогню. Темна пара. З темними бажаннями. З темною енергією, яка, однак, дарує світло.

Проте наше сплетіння тіл роз’єднала прибиральниця. Жіночка й так чекала мене аж годину, щоб прибратися в моєму кабінеті, а я тут ще час тягну. Щиро вибачилася перед нею і пообіцяла віддячити премією за вимушене очікування.

Дан наполіг на тому, щоб підвезти мене додому. Я поки мовчала і не порушувала питання ночівлі зі мною. З одного боку мені цього й хотілося, а з іншого – незвично зовсім. В голову знову почала лізти ця Інна зі своїми вибриками. Як я не обіцяла не впускати ревнощі до свого серця, але вони все одно прокралися туди.

- Про що думаєш?

Я здригнулася. Ми, виявляється, стояли вже коло мого під’їзду.

- Про подарований тобою круїз. Дане, тобі не здається, що це трохи занадто?

- В сенсі? – Чоловік дужче розвернувся до мене. – Я не можу тобі щось подарувати?

- Та можеш звісно. Але ж не круїз до…, – я дещо загрузла, бо навіть не знала, в який бік Данові подорожувати закортіло.

- До Норвегії. Мандруватимемо норвезькими фіордами.

- Що?! До Норвегії?! – в мене й подих перехопило! – Ти серйозно?

Дан поглядом вказав на мою сумку:

- Подивись. Там у теці все є. Через місяць ми вирушаємо у круїзну подорож з Одеси. І головна наша зупинка – норвезькі фіорди. Я завжди хотів їх побачити, тож вирішив, чому б не поєднати наші мрії?

- Дане, це неймовірно, але ж дорого! Я не можу прийняти такий коштовний подарунок.

Чоловік втомлено зітхнув:

- Ти вважаєш, що я не можу цього собі дозволити? – фокусник ще трохи підсунувся і взяв мене за руку, – Єво, домовимося так: я буду щасливий, якщо ти просто прийматимеш мої подарунки та сюрпризи, не переймаючись за гроші. Ти ж розумієш, яка в мене фінансова спроможність. Я хочу відпочити разом з тобою. Що тут протиправного?

От знову мене сповнюють протилежні почуття: і приємно, і водночас ніяково. Як наче я тепер йому щось винна.

- В подарунку немає нічого протиправного, а от в тому, звідки в тебе дані мого закордонного паспорта, це вже цікаве питання.

Дан мило зареготав:

- Я так і знав, що ти про це зараз питатимеш. Ви ж їздили на конкурси та виступи з танцями за кордон, всі копії залишились у твоїй особовій справі.

Ну, Дан був би не Дан, якби все не з’ясував. Кажу ж, за ним слідчий відділ плаче, такий би спеціаліст вийшов.

- Ти – невиправний. – Я помотала головою і відповіла на коротенький поцілунок, якого захотів чоловік. Але треба якось сказати про те, що я сьогодні планую ночувати сама. Взяла його за руки й теж підсунулася ближче:

- Дане, ти не ображайся, будь ласка, але сьогодні я не запрошую тебе до себе. Мені б хотілося побути наодинці зі своїми думками. Якось треба все перетравити…

Обличчя Дана за мить стало серйозним. Помітно, що він не розраховував на таке моє рішення. Засмутився, хоч і кивнув в знак згоди.

- Перед тим, як підеш, хочу ще дещо тобі віддати. – Фокусник дістав з заднього сидіння…газети. Декілька звичайних газет. Я геть розгубилася.

- Вважаєш, я замало читаю?

Чоловік хитро усміхнувся і скрутив їх у трубочку. Мені одразу пригадалося дитинство, коли ми з друзями також скручували газети та уявляли, що це підзорні труби.