Глава 16. Перша відгадка

- Дане, я все поясню. – Ніка побіліла, мов крейда.

- Не сумніваюся. – А от в Дана вираз обличчя був просто кам’яним. Він дивився на Ніку вкрай пронизливим поглядом, а в його океанічних очах зароджувався шторм. Я знаю, як він їй довіряє, Дан і мені неодноразово говорив, що на Ніку можна покластися. Але схоже сталося не так, як гадалося.

- Послухайте, не кваптесь з висновками. Я нічого поганого не хотіла, чесно.

- Тобто переслідувати мене – то так, дитячі забавки для тебе? – слова Ніки відверто обурювали. Для неї все так просто.

- А відколи це любовні повідомлення у нас переслідуваннями вважаються? – дівчина також одразу запалилася, бо характер в неї геть не мед. Ця і в бійку кинутися може. Але вона легковажно помиляється, якщо гадає, що я дам себе образити.

- Повідомлення? Тобто квіти, коштовності, а головне мої дитячі балетки – то не твоїх рук справа?

Ніка примружилась і склала руки:

- Взагалі-то, Єво, ні.

- Нік, тільки давай без дурні. Ми досить давно знайомі, почнеш вигадувати – я зрозумію.

- Отож-бо, Дане! Сенс мені вигадувати?

- А який взагалі сенс у тому, що ти робила? – в мене в голові не вкладалося, навіщо Ніка замислила цю гру.

- Та послухайте ж врешті решт! – Ніка різко видихнула, – ви обидва мене дістали. Закохані один в одного, страждаєте кожний сам окремо, а зійтися ніяк не можете. Як діти малі! Дан взагалі на виступи забив, ледь розбурхала його. – Ніка перевела погляд на мене, – ти пішла і залишила все тут. Не буду приховувати свого ставлення до посади Дана, моя думка така, що вона йому лише заважає. Він артист, публічна людина, бути ще й директором будинку культури – то занадто.

- Ніко…, – Дан втрачав терпіння.

- Та хоч три Ніки! Поки тут була Єва, ще нічого, але без неї – то ж капець! Весь твій час, призначений для репетицій, ти витрачаєш на своє директорство. Я розумію, що бабуся довірила тобі справу свого життя, але повторюю ще раз: ти – артист. Ти вже й так директор свого шоу і своєї команди. Бути директором всього – неможливо, Дане! Та поїхали далі. Я не хочу образити Аврору, вона крута танцівниця, але діловод з неї – ніякий. Ще і її стан точно не для роботи. Андрію, без образ, але ти ідеальний викладач і звісно чудовий танцівник, проте керувати повинна тямуща у цьому людина. Вибачте, але окрім Єви, я гідної кандидатури більше не бачу. Без неї – піде ваш будинок культури на дно! – Ніка видихнула нарешті, бо все на одному подиху процвірінькала.

Я повернулася до Дана:

- Чому ти не сказав, що тобі важко?

Фокусник невдоволено відвів погляд, виказувати слабкість він просто ненавидів.

- Бо мені не важко, Ніка перебільшує.

- Ага! Не кажи прутні! Ти часом ледь встигав. – Ніка обурливо покрутила головою. – Коротко кажучи, в мене виникла ідея, як вас примирити чи хоча б змусити поговорити. Я вирішила, що як буду писати Єві любовні повідомлення, вона подумає на тебе і якось вийде на розмову. А номер приховала через оператора. Ось і все.

- Ти звісно вибач, Ніко, але досить дивні в тебе вийшли ті любовні повідомлення.

- Ой, як вміла, так і написала, Єво! Але ж спрацювало!

Дан пирхнув:

- Герман спрацював, а не ти. Він мені зателефонував і розповів, як штовхнув Єву, через що вона отримала розтягнення зв'язок. Тому я одразу і приїхав.

- Що він зробив? – у нашу розмову несподівано втиснувся Андрій. Вираз обличчя у нього став аж сталевим. – Єво, то це він тебе так?

Не те щоб я хотіла захистити Германа, але якщо тут кожний другий бажатиме прибити його, Аврора з дитинкою просто ніколи чоловіка не побачать.

- Послухайте, це нещасний випадок був. Так сталося. Герман не розрахував своїх сил. Він гадав, що Аврора через мене потрапила до лікарні. Хоча, в певному сенсі так і було.

- Чуєш, а тебе саму твоя жертовність не дістала? – відвертість і прямолінійність Ніки іноді вражала. Я хотіла гідно відповісти, але мене випередив Дан:

- Ніко, припни язика!

Мені набридло їх всіх слухати. І взагалі все набридло! Я знову повернулася до Дана:

- В мене заплановані співбесіди на сьогодні з потенційними ведучими стосовно нашої нової послуги «Одруження за добу». І ще – з цієї миті я офіційно виходжу на роботу. – А потім розвернулася до всіх інших і промовила трохи голосніше, – тож низький вам всім уклін, пішла я працювати.

Мені кортіло замкнути двері власного кабінету на ключ, щоб мене взагалі ніхто не турбував. Я вже не хочу з’ясовувати, хто ж такий цей мій невловний таємний шанувальник, бо правда щоразу дивніша. Я б в житті не подумала, що Ніці заманеться пхати ніс у наші с Даном стосунки. Дізнаватися, хто наступний у цій черзі, цілком ніякого бажання не виникає.

Співбесіди насправді були заплановані трохи пізніше, мені просто хотілося побути на самоті. Я вирішила розпочати роботу з впорядкування документації. Потрібно віддати належне Ігорю, хай він тут і не офіційно працював, але виконував обов’язки відповідально.

А потім розпочалися походеньки до мене і першим навідався Дан. Чоловік був напруженим та схвильованим, він не припиняв обіцяти знайти того таємного дарувальника, наче я це вимагала від нього. Потім Андрій прийшов пропонувати свою підтримку, а потім ще й Ніка захотіла переговорити віч-на-віч. А от далі вже всі почали приходити, в кого були хоч якісь запитання, навіть якщо вони ані мене, ані роботи взагалі не стосувалися. Я вже не могла дочекатися, коли настане запланований час для співбесід. Поки особисто домовилась лише з чотирма претендентками, але ми розмістили оголошення на вебсайті, тож, можливо, завітає більше народу.