Фокус з ящиком

У свої 40 Артем Михайлович вважався солідним чоловіком. Не успішним, на що були свої поважні причини, але солідним. Він солідно виглядав, солідно вдягався і відростив солідне черевце. Оточуючі ставилися до нього відповідно: називали по-батькові і прислухалися до його думки, не приймаючи жодного рішення без його схвалення. Що й не дивно, адже оточували Артема Михайловича здебільшого його підлеглі. Він був директором фірми. Так, маленької і в провінційному містечку, до того ж записаної зовсім на іншу особу, та все ж це солідне досягнення солідного сорокарічного чоловіка, погодьтеся. Артем Михайлович опікувався всіма справами і більшість підлеглих навіть не здогадувалися, що є хтось над їхнім директором. Він і сам намагався про це зайвий раз не думати, згадуючи лише під час принизливих квартальних звітів, коли власник прискіпливо розпікав його за кожну невдало витрачену гривню.

Як і годиться солідному чоловікові, Артем Михайлович мав дружину. Це був пізній шлюб, адже молоді роки наш герой присвятив кар’єрі і тому не мав часу влаштовувати особисте життя. Але солідному чоловікові дружина конче необхідна, тож після тридцяти він обзавівся підходящою пасією. Вона приваблювала його до шлюбу і мало приваблювала після, та все ж вони спроміглися дати життя шестирічному Артемку, що успадкував татове кругле обличчя та мамине біляве волосся. Сина Артем Михайлович любив, але не часто це показував, переклавши його виховання на благовірну. Ще він мав коханку, яку завів, щоб підкріпити свій статус солідного чоловіка, адже не кожному по кишені жити на два дома. Цей роман не відрізнявся палкістю, як не відрізнявся нею і Артем Михайлович, проте коханка все ще приваблювала його більше дружини, та й утримувати її було легше, ніж шукати нову. Втім, ця особа не має стосунку до нашої історії.

Солідний чоловік заслуговує на ювілей солідного подарунку, принаймні так вважав Артем Михайлович. А от його підлеглі, схоже, міркували інакше, вручивши йому на сорокаріччя білети в цирк. Звісно, вони були не єдиним дарунком, але інші зараз не мають значення. Артем Михайлович насупився, проте квитки взяв. І, оскільки нехтувати ними було б марнотратством, негідним такого солідного чоловіка, ввечері, прихопивши родину, він вирушив до цирку.

Той не сподобався йому ще на під’їзді. Якісь задрипані вантажівки з причепами, вилиняле шатро, всередині якого доводиться сидіти навіть не на стільцях, а на лавицях без спинок. Вони спізнилися на початок, бо дружина довго вбиралася, міняючи вбрання, мов на показі мод, а в підсумку одягнула хутряне манто, незважаючи на літню спеку. Помітивши як інші скоса позирають на його благовірну, Артем Михайлович вкотре пожалкував, що купив їй цю облізлу шкурку.

На арені діялося чудернацьке неподобство. Спершу там безумствував потворний зелений здоровань, підкидаючи гирі і розмахуючи запаленими каністрами. Згодом його змінив товстий клоун з двоногим кошеням та одноокою облізлою канаркою, яких Артем Михайлович рішуче заборонив торкатися сину. Пишногруда жонглерка, вбрана східною танцівницею, йому навіть сподобалася, от тільки дружина не оцінила цей захват і насупилася, що віщувало багатогодинну сварку з переліком усіх нинішніх, минулих та майбутніх гріхів. А в перервах між виступами кістлявий фокусник в непарних рукавичках показував дурнуваті трюки. Говорячи відверто, Артем Михайлович розгадав не всі, але яка користь в таких виставах, коли один клік в Інтернеті може видати їхні таємниці з головою?

Для чергового фокусу працівники винесли на манеж довгий чорний ящик і встановили його вертикально. «І правильно зробили, – роздратовано подумав Артем Михайлович, витираючи спітніле чоло. – Це ж бо вилита домовина!». Дійсно, ящик нагадував труну і розміром, і формою, тож, супроти його бажання, по спині Артема Михайловича пробіг неприємний холодок.

– Зазвичай цей трюк виконується з асистенткою, тому деякі підозрюють в ньому шахрайство, – повідав ілюзіоніст, окидаючи публіку важким поглядом, від якого мимоволі хотілося зіщулитися. – Можливо, десь дійсно так вчиняють, але, запевняю, в нашому цирку в пошані тільки справжня магія. І щоб довести це замість моєї чарівної помічниці до ящика потрапить хтось з вас. Є добровольці?

«Підсадні твої добровольці!», – зневажливо посміхнувся Артем Михайлович, щиро здивувавшись, коли дружина засміялася і підняла його руку. І ще більше здивувавшись, коли з десятка бажаючих фокусник вказав саме на нього.

– Ви. Так, ви. Чоловік поряд з жінкою із мертвою твариною на плечах, вийдіть до нас, – попрохав він. – Зоє, приведи його. Поаплодуймо нашому сміливцю!

Артему Михайловичу не хотілося брати участь в цьому балагані, але він не мав вибору. Дружина підбадьорювала його, син захоплено дивився на татка, публіка аплодувала, тож йому не лишалося нічого іншого, ніж дозволити крихітній асистентці взяти себе за руку і вивести на арену. Солідні чоловіки ж не пасують перед труднощами, правда?

«І що ти за помічницю обрав, довбню? – подумки звернувся він до фокусника. – Хіба на цю роль не заведено брати сексапільних дівок, аби вони увагу відволікали? Де ти відкопав цю дрібноту?»

Втім, сам ілюзіоніст поглядав на асистентку більш, ніж приязно, подовгу затримуючи погляд на обтягнутих панчохами в сіточку ніжках. Власне, Артем Михайлович міг визнати, що смаглява й довговолоса Зоя виглядає доволі привабливо, особливо в нинішньому вбранні: смугастій жилетці на голе тіло, коротких чорних шортах з пухнастою окантовкою і вже згаданих сітчастих панчішках. Та все ж було в цьому щось неправильне. Чоловіка має до здорової жінки тягнути, це закладено природою.

– Назвіться, будь ласка? – попросив фокусник, тицьнувши йому мікрофон.