Розділ 30 "Верден"

В автобусі було досить спокійно, не дивлячись на те, що ті, хто в основному сиділи тут в не були на фронті ні разу, а лише й встигли пройти базову підготовку, де навчились стріляти. Машина просто летіла, торохкочучи по бездоріжжю цього району Франції. Вони їхали під зоряним небом, а місячне світло освітлювали їм шлях попереду. По обидва боки від них простиралися пагорби, одинокі дерева та й загалом нерівна місцевість. Вдалині, зліва, починався густий ліс до якого вони схоже й направлялися. 

У салоні стояв монотонний шум до якого всі давно звикли і під який заснули практично всі, сидячи на своїх місцях. Дорогою автобус завернув ще й до Люксембургу, де сіли ще з десяток солдатів, тому тепер, через декілька годин дороги, приблизно о другій ночі автобус був вже майже на лінії зіткнення. 

Одному Генріху чогось не спалося – от не любив він сон у дорозі! Навіть в окопах спати йому було приємніше ніж тут, та нічого не вдієш – доводилося їхати таким чином. 

Його очі сковзнули на годинник, від чого Андер важко зітхнув, розуміючи, що йому одному не хочеться спати. Точніше хочеться, але не тут. Серце знову охопила якась туга, від того, що невпинно наближалося до нього. Він розумів, наскільки все змінилося з тих часів, як вперше дивився на горизонт фронту. Він бачив там дерева, поля, горби, за якими далі починалася територія, контрольована ворогом. Не маючи, що робити він уважно спостерігав за всім, що відбувалося, проте якесь дивне передчуття, надіслане ТГ ніяк не давало йому спокійно відвести очі від горизонту. Він не бачив там нічого особливого: дерева, як дерева, небо, як небо, зорі, як зорі, трави, як трави, люди, як люди.

– Стоп! – не повірив власним очам він, адже тепер джерело того хвилювання було знайдено, і ним був рух. Рух сотень постатей в окопах та обабіч дороги, у кущах та деревах, в якихось заглибленнях та посадках. 

Тільки зараз сонний чоловік помітив, що позаду їхнього автобуса на цій та інших дорогах їдуть десятки величезних військових машин, танків та бронетранспортерів – від грандіозності колон його пробирав жах. Він чітко розумів, що всього цього більше ніж достатньо на цю ділянку фронту.

Та на цьому дива навколо не спинилися, а радіо командира почало передавати сигнал, від чого той сіпнувся, швидко опам’ятавшись та зрозумівши, де перебуває.

Якийсь голос щось нерозбірливо повідомив через радіо, втім Генріх не чув ані слова. От з одного лиця Екарда він зрозумів, що не все гаразд. Від почутого Бест буквально зблід, і якби не ніч, Андер злякався б з його вигляду.

Тепер шум значно посилився, адже все нова і нова техніка прибувала на фронт, а за вікном вже стояли сотні солдат.

– Увага! Перепрошую, та я маю повідомити вам дещо! – Тривожно сказав він, збираючись думками, аби зробити все якнайкраще.

– Що за? Чого так рано?! 

– Надворі ніч! Ви знущаєтесь?

– Ми що, вже на місці? – Нервували солдати, не розуміючи такої неочікуваної зміни подій.

Тепер же Генріх, сон якого дивним чином повінстю зник, бачив артилерійські системи, танки та десятки, якщо не сотні екіпажів, які виставляли свої гармати.

Екард ламав собі руки, дивлячись то на підлогу, то на солдат – він не знав, як пояснити все правильно.

– Якби життя не мало сюрпризів, ніхто не зміг би перемагати або програвати, – додав до бурі навкруги ТГ.

Серце Генрі вперше билося настільки сильно. Ані під час новорічного штурму, ані знайомству з Амелією, ані при зустрічі з родиною та відкритті всіх її секретів він не був таким схвильованим. 

Таємний Голос сам корегував його відчуття страху, і зараз він буквально кричав про нечувану досі небезпеку.

У повітрі здійнявся якийсь вітрюган. Здавалося, скоро має початися справжня буря, сила якої невпинно зростала. Потужні потоки повітря билися об вікна, зривали листя з гілок та каламутили воду в Маасі, який мирно протікав Верденом.

Генрі ще ніколи не бачив такого буревію, та й всі події були неначе якимись нереальними, жахаючими. Він вкотре перевірив чи не спить, проте з кожним разом йому ставало все тривожніше, адже це точно був не сон.

– Я маю сказати, що на фронт прибули десятки тисяч кхм, – кашлянув Екард, не вірячи власним слова, – кібер-солдатів, що раніше загинули, але завдяки нашим новітнім технологіям повернулися до життя і тепер будуть штурмувати Верден разом з нами! – В автобусі запала тиша. Напівсонні пасажири від сили зрозуміли десь половину скзанного, і то не віривше у це.

– Слухай, я, звичайно, розумію, що ти вирішив розбудити нас під звуку чогось шаленого і спробувати втерти у мізки якийсь дурнуватий жарт, та ніхто з нас на це не купиться! – Розлючено заявив Нільс.

– Чорт би вас всіх побрав! – від злості почервонів командир, – Я вам тут не дідькові казки зібрався розповідати! – Не витримуючи, горланив він, з усієї люті кинувши цигару, яку ще раніше докурив, просто на підлогу, – Якщо мені надходить приказ, я виконаю його завжди, навіть якби мені скзали висадитися на Місяці! І я нізащо не буду терпіти ніякої непокори, тим паче коли ми у декількох кілометрах від лінії зіткнення, яку буде штурмувати фіг знає хто! – Він важко хапав повітря ротом, а Генріх ледве тримав себе у руках, бачачи, як один солдат подавав снаряд для майбутнього удару.