Розділ 29 “Назад дороги немає”

Вентилятори працювали вже на максимумі, та це аж ніяк не допомагало. Хвилювання Альфреда не спадало, він гарячково передивлявся свої папірці, увесь час щось бурмочучи. Ще декілька вчених так само бігали з одного кінця лабораторії в інший, не знаходячи собі місця та час від часу голосно кричучи й перегукуючись.

– Техніка взагалі в порядку? Всі показники в нормі? Чи це мої очі просто повилазили? 

– Значить, ми всі з’їхали з глузду, – констатував наступний, – Вони хочуть кинути їх у бій просто такому вигляді! 

– Але ж система розрахунку досі потребує детальнішого вивчення! – не вгавав третій.

– Колись я думав, що я навіжений, розробляючи Теорію Нового Життя. А виявляється, є ще й ті, хто бажають використати цю технологію за 24 години у справжньому наступі, який планувався десь на кінець лютого, а тепер переноситься на шість місяців назад! – не стримуючи емоцій, горланив Вортон. 

– Якщо це справді так, і це не якийсь дурнуватий жарт, ми мусимо остаточно все ще раз перевірити. Боронь Боже, коли щось вийде з ладу! Це може повести за собою вкрай великі наслідки, а над нашими головами, як тими, хто займався всією цією справою, може повиснути велика загроза! – крикнув містер Целлер, швидкоруч натискаючи кнопки на пульті керування так, як було вказано на інструкції, яку він тримав тремтячою рукою. 

– Це не-не-можливо, ц-це якась анархія! – ледве тямив себе від страху містер Томс, переливаючи якусь жовтувато-помаранчеву рідину з однієї пробірки в іншу. Його рука тремтіла, тому частина дивної речовини вилилася просто на металевий стіл, від чого те місце, куди впали краплі, почало сліпуче світитися, через якусь невідому світові хімічну реакцію, – От же дідько! Хутчіше допоможіть мені витерти це, інакше цей стіл зараз почне плавитися! 

– От же ти криворукий! – побіг на допомогу Альфред, озброєний якимось антисептиком фіолетового кольору та ганчіркою, – Я ж казав, що тобі не можна довіряти такі речі, як Клетвер! Від нього взагалі-то й залежить увесь перебіг фінальної реакції! 

– Ніби ти зміг би зробити це краще у такому поспіху! Я що, винен, через необхідність перевірити усе те, що ми робили декілька тижнів?! – ніяк не міг заспокоїтися Томс.

– Може, ви обоє заспокоєтеся та нормально оціните те, що відбувається. Врешті-решт, самі прорахунки в експериментах, які ви зараз здійснюєте, можуть коштувати нам усім життя! Чуєте?! – намагався заспокоїти команду Целлер, – Ми маємо робити все, як сказано: досконало передивитися все і підтвердити успішність нашої роботи!

– Постачання енергії до всіх частин тіла справне, – повідомив Томс, дивлячись у якийсь електронний прилад на кшталт планшета на невеличкому штативі, що мав на собі у свою чергу декілька червоних лампочок, що блимали, мабуть, сповіщаючи про хід перевірки.

– Клетвер спрвний і діє точно, як ми й вважали! – Радо доповів Альфред, ставлячи пробірки на місце.

– Я також маю добрі новини, адже Центр Сприйняття працює на відмінно! Штучні нейрони ідеально замінили живі, а у нас тепер достатньо факторів, аби закінчити перевірку.

Всі троє переглянулися в останній раз. Усі розуміли, що від цієї перевірки залежить не лише доля фронту та війни, а й усього світу загалом. 

Це було відкриття, яке могло змінити усе, дати Німеччині надзвичайні сили та закінчити війну.

– Я впевнений, що наука закінчить цю війну, закінчить історію часу, коли смерть була знаком кінця, коли всі думали, що з її приходом шлях людини у цьому світі закінчеться. Якщо зараз, друга людина після мого сина, зможе повернутися до життя у новому вигляді, це означатиме початок нової епохи, а сотні тисяч загиблих солдат за декілька хвилин після цього будуть під’єднані до Великої Мережі, яка надасть кожному з них життєво необхідну дозу Клетверу і поверне їх до життя, таким чином поповнивши наші ряди та здійснивши новий, досі небачений та рішучий наступ тих, хто вже одного разу впав у бою, – Альфред потяг на себе важіль, чим привів у хід величезний механізм повернення життя. По скляним трубам, що висіли над головою, вкривали стіни пішов жовтогарячий Клетвер, а навколо почало наростати якесь гудіння, ніби від перевантаження системи. Від пульту керування полетіли яскраві іскри, а капсула із людиною всередині, яка висіла у просторі на магнітній подушці почала наповнюватися необхідною речовиною. Майбутня кібер-людина наближалася до вирішального етапу, доки в лабораторії вже почався якийсь хаос. Всередині капусилі почала виникати світлова сфера, яка тягла все більше енергії з Мережі, чим вимотувала всю апаратуру кімнату. Від неконтрольованого більше процесу спрацювала сигналізація, яка залила всю лабораторію у темряву, в якій з певним проміжком часу спалахувало червоне світло. Лабораторію заполонив звук механічного об’єднання двох роботизованих систем, які мали повернути до життя солдата, загиблого у бою декілька місяців тому.