Розділ 21 “Рівень невідворотності”

Альфред уважно дивився у бік того заповітного ліфту, який стільки шукав. Тепер же, після розуміння всієї ситуації, все почало по троху розвиднюватися, а таємниці цього місця починали спливати нагору, як би добре того не хотіли приховати люди, що працювали тут. 

Одначе деякі знаки та символи мали залишатися, а отже й залишалися зачіпки, які могли багато що розповісти. До прикладу, над ліфтом, який і без того виглядав підозріло було наведено надпис: "Проєкт NL". Дві латинські літери були скляними, а червоні ритмічні спалахи у них лише додавали напруженості втікачу.

– Не дуже впевнений, що цей ліфт виведе мене нагору, але що залишається? – він обернувся назад і по його тілу пробігся холодок від думки заново пройтися цією заплутаною мережею. Крім цього, знайти правильний вихід з лабіринту вночі – справа не найлегша. Тому, з одного боку, страх не давав йому навіть шансу почати зворотній рух від ліфту, який так шукав. З іншого ж боку, цей ліфт вів точно не вгору, а радше кудись вниз, проте куди, якщо Альфред і так знаходився на першому поверсі маєтку?

– Гм, наскільки я пам'ятаю перший поверх будівлі дещо піднятий, та заради декількох метрів вони б не робили тут цілий ліфт! А це означає… – легеньким вітерець знову свиснув тілом чоловіка, від чого той крутнувся та сильно злякався, проте нікого й нічого ніде не було. 

– Годі вже, я не можу увесь час вагатися! Це місце вже нормально так потріпало мені нерви і я не збираюся продовжувати цю подорож довго, а, може, єдиний вихід з цієї ситуації зараз прямо переді мною. Може, там будуть люди, які врятують мене. Може, хоч там знайдеться чорний хід або принаймні якісь припаси чи телефон. Не важливо, головне – що там щось буде, – вже з меншим острахом Альфред ступив у світло-сіру кабіну ліфта, яка була доволі просторою. Якби не ті сліди від кігтів, це був би звичайний старенький ліфт з трохи витертою фарбою на поручнях. Тьмяне світло лампи, яка давно була вкрита пилом, освітлювали кабіну, яка чомусь, на перший погляд, навіть не враховуючи отих пошкоджень була якоюсь незвичною. Та й Альфред одразу ж помітив декілька цікавих кнопок, які, напевне й вели на різні поверхи, хоча мали дивні назви. Зараз ліфт знаходився, як думав Альфред, на найвищому поверсі – Рівні L, який було позначено зеленою кнопкою і яка просто зараз світилися, на відміну від інших. Нижче неї була синя кнопка з буквою E, а найнижче знаходилася червона з буквами NL. 

– Що глибше я дістануся, то більше я знатиму. Не варто так усім цим хвилюватися. – Його рука практично без жодних обдумувань натиснула на червону кнопку – тепер вже не було шансу повернути все назад. Двері ліфта з гуркотом зачинилися, а механізм почав швидко опускатися під землю. На мить його душу охопили сумніви, проте згадавши своє положення, стало дещо спокійніше. Кожна секунда перебування тут була якоюсь хвилюючою, неприємною. Здавалося, ця стара бляшанка, яка то хиталася, то заспокоювалася, то набирала, то втрачала швидкість, от-от зупиниться і пасажир застрягне під землею бозна-де. На щастя, ті десять секунд минули швидко і, різко зупинившись та струснувшись машина зупинилася, а її двері ніби з ще більшою силою відчинилися, заполонивши нижній рівень страшним гуркотом. 

Картина, на яку тепер дивився Альфред була вкрай схожою на якусь лабораторну: довгі столи обабіч стін, на яких було безліч колб, пробірок та знаряддя ведення дослідів. Їдкий запах хімікатів так і йшов від наповнених усілякою всячиною полиць. Альфред сподівався побачити тут якесь невеличке приміщення з купою науковців, які б допомогли йому, але натомість він потрапив у ще більший лабіринт, який з його вигляду був куди небезпечніший за рівень L. 

– Отже, увесь час, десь глибоко під Берліном процвітала справжня система ходів, лазівок та таємних коридорів, які мають одну спільну мету – приховати від сторонніх очей ті досліди, які впродовж останніх місяців проводили провідні науковці Німеччини! – Альфред продовжував власне розслідування і досягав нових відкриттів, чим він неймовірно радував своє самолюбство. 

Тому тепер, ступаючи по брудній, наче лікарській підлозі, на якій було розкидано і книги, які раніше лежали на полицях вище, і різноманітні записки, написані маленьким та незрозумілим текстом, і подекуди якісь білі халати, заплямовані та зім'яті, мов непотрібне лахміття. 

– Чудово! Просто прекрасно: я ледве знайшов вихід з одного лабіринту, щоб просто потрапити до іншого. – Розлючений Альфред зовсім забув про те, що говорити потрібно було тихо. 

Він гупнув ногою об підлогу, розлючений та геть виснажений. На його годиннику вже була перша ночі, тож за нього вже, мабуть, починали хвилюватися. 

– Гаразд, нехай так, але я будь-якою ціною зрозумію все, що відбувається тут і відкрию усьому світові справжню правду, яка зупинить цих навіжених! – швидкими кроком Альфред вже досить глибоко занурився у мережу коридорів і без жодної обережності повернув праворуч і буквально стовпів від побаченого: на протилежній стіні він помітив нові, ще більші сліди від пазурів та навіть червоні плями крові, від чого його власні жили похололи, а він зупинився і напружив слух. Здавалося б, просто тиша, жодної істоти чи людини, жодного справного приладу або якогось чорного виходу, але ні. Якісь віддалені звуки важких кроків вирізнялися у повній тиші.