Розділ 12 "Протистояння серед гір"

Це була холодна зима 1915. Доки на Заході війна остаточно набрала рис позиційної, Схід досі залишав за собою різні перспективи на нові наступальні кампанії. Росіяни так змогли зайняти Львів та всю Галичину, однак фортеця Перемишль досі трималася, хоча з кожним днем ситуація для її оборонців ставала все скрутнішою. Карпати ж у свою чергу перетворилися на арену запеклих боїв, на якій обидві сторони володіли значними силами і прагнули швидкого розгрому ворога. Німці та австро-угорці планували деблокувати Пшемишль та врятувати гарнізон, що його обороняв, шляхом прориву фронту у двох місцях: ударивши на Самбір та на Стрий. У той самий час російське командування почало свій і свій наступ на ділянці від Дукельського перевалу до Балигороду. 

Цієї зими перед Михайлом постав не один виклик, проте у кар'єрні вертикалі йому вдалося стрімко піднятися від офіцера до майора. Спитаєте як? 

По-перше, для нього ця війна почалася не для як рядового солдата, а як для офіцера, що на додачу до цього мав непогане стратегічне мислення. По-друге, він знав німецьку мову, а це було нонсенсом серед січових стрільців. 

По-третє, він мав гарні зв'язки, адже, як вже було неодноразово зауважено раніше, навчався в елітному закладі, де познайомився з дітьми впливових людей всієї імперії.

Тепер під його командуванням воювали тисячі бійців, доки він був у десяти кілометрах від поля бою. 

Інколи йому було навіть соромно дивитися в очі підопічних після важкого бою, адже вони пережили його на лінії зіткнення, на відміну від нього. 

У такі моменти він намагався підбадьорити їх, бо й сам пам'ятав початок своєї кар'єри, який точно не давав гарних спогадів. 

***

22 січня 1915 року. Цей наступ Михайло вирішив почати, будучи пліч-о-пліч з передовиками. Артилерія декілька годин нещадно поливали ворожі позиції, доки Солдати в окопах готувалися до штурму. 

– Всі на позиціях? Всі готові до нового бою, що покладе край мріями ворожого керівництва про прорив до Угорщини? – громовим гаслами готували бійців до бою офіцери. 

– Чи кожен має гвинтівку? У всіх вистачає патронів? – линули голоси з усіх сторін. 

Войсенко тим часом про щось затято балакав з австрійськими воєначальниками, паралельно тицяючи пальцем на карту та всіляко жестикулюючи. У їхній бункер скоса оглядали рядові, весь час про щось перешіптуючись, та керівництву було не до того. До того ж звичайні бійці банально не розуміли, про що говорили їхні очільники, бо розмови велися виключно німецькою мовою. 

– А якщо вони проведуть контратаку? То що буде з вашим наступом? Хіба він не захлинеться ще на підходах до Львова? – завзято суперечив плану інших генералів австрієць у білому мундирі, – Крім того вони вже почали й свій наступ, а отже нам потрібно перекинути більші резерви для їх стримання! – після останніх слів австрійця Михайло вже не міг стримуватися:

– Хотів би я знати, як зупинити ворога, не відволікаючи його сил та не заплутуючи його атаками з флангів! Можливо, я щось не так розумію, та як на мене все правильно: наші штурми в першу чергу забирають на себе ворожі наступальні сили, серед гір на вказаних напрямках починаються жорстокі бої з перемінним успіхом. Згодом ми разом з нашими німецькими союзниками підтягнемо значні резерви, спрямувавши всю міць свіжих підрозділів на ділянки, де раніше було затишшя. З огляду на можливість оточення декілька потужних проривів змусять їх відступити з тих висот, за які триватимуть найтяжчі бої. Вся лінія фронту почне відкочуватися на схід, а їхні солдати, намагаючись врятувати власні життя, будуть не лише тікати, а й дезиртувати та здаватися у полон. – майори стояли, уважно прислухаючись до кожного слова та придивляючись до ландшафтів, показаних на карті.

– Якщо ваш план хоч якось допоможе змінити хід подій, ви зможете посісти набагато вищу посаду, а потім дослужитися з такими темпами і до генерала! – мовив старий полковник років сімдесяти з чорними вусами та маленькими очима, що насправді бачили однаково добре. До цього часу він мовчав і не втручався у суперечки інших, проте вислухавши максимально скорочений план дій Войсенка, він мимоволі згадав себе в молодості. У його уяві самі собою спливли спогади про бої в Італії стільки років тому. Хоч у тих війнах Австрія й програла, однак бойовий досвід там він таки отримав. Умови війни там були, звичайно, значно сприятливими за ці, проте це не завадило йому долучитися, як до великої Галицької битви, так і до протистояння в Карпатах, яке тільки починалося. 

А тим часом всі погляди перейшли у бік Фрідріха, адже саме так його звали. 

– Дякую! – коротко відказав Михайло та посміхнувся кутиками губ, та вже за мить він знову набув суворого вигляду, бо на годиннику вже була четверта година дня, а за планом підрозділи мали розпочинати свою масштабну атаку під променями сонця, що заходить. 

У Карпатах наступала ніч. Холодна січнева ніч за якої глибина окопів вже була куди більша, аніж, наприклад, влік. Цілих півтора метри у глибину і це за рахунок снігу, якого цього року випало немало, а саме близько метра! Це й зрозуміло, адже декілька останніх днів посилено валив сніг. До того ж не варто забувати, що окопи знаходилися у горах, де ясна річ було холодніше, ніж на рівнинній території. І всі ці надскладні умови в основному випали на плечі звичайних мобілізованих робітників, селян та торговців, що ніколи раніше ані не воювали, ані не тримали зброї в руках взагалі!