Розділ 12 "Протистояння серед гір"

Це була холодна зима 1915 року. Доки на Заході війна остаточно набрала рис позиційної, Схід усе ще залишав за собою різні перспективи для нових наступальних кампаній. Росіяни таки змогли зайняти Львів і всю Галичину, однак фортеця Перемишль досі трималася, хоча з кожним днем ситуація для її оборонців ставала дедалі скрутнішою. Карпати, своєю чергою, перетворилися на арену запеклих боїв, де обидві сторони володіли значними силами й прагнули швидкого розгрому ворога. Німці та австро-угорці планували деблокувати Перемишль і врятувати гарнізон, що його обороняв, шляхом прориву фронту в двох місцях: ударивши на Самбір і на Стрий. У той самий час російське командування розпочало свій наступ на ділянці від Дукельського перевалу до Балигорода.

Цієї зими перед Михайлом постало чимало викликів, але в кар’єрній ієрархії йому вдалося стрімко піднятися від офіцера до майора. Спитаєте, як?

По-перше, для нього ця війна почалася не як для рядового солдата, а як для офіцера, який до того ж мав непогане стратегічне мислення. По-друге, він знав німецьку мову, що було рідкістю серед січових стрільців.

По-третє, він мав гарні зв’язки, адже, як уже неодноразово згадувалося раніше, навчався в елітному закладі, де познайомився з дітьми впливових людей усієї імперії.

Тепер під його командуванням воювали тисячі бійців, тоді як сам він перебував за десять кілометрів від поля бою.

Іноді йому було навіть соромно дивитися в очі підопічним після важкого бою, адже вони пережили його на лінії зіткнення, на відміну від нього.

У такі моменти він намагався підбадьорити їх, бо й сам пам’ятав початок своєї кар’єри, який аж ніяк не залишав приємних спогадів.

22 січня 1915 року. Цей наступ Михайло вирішив почати, стоячи пліч-о-пліч із передовиками. Артилерія кілька годин нещадно обстрілювала ворожі позиції, доки солдати в окопах готувалися до штурму.

– Усі на позиціях? Усі готові до нового бою, що покладе край мріям ворожого керівництва про прорив до Угорщини? – громовими гаслами офіцери готували бійців до бою.

– Чи кожен має гвинтівку? У всіх вистачає патронів? – лунали голоси з усіх боків.

Войсенко тим часом затято сперечався з австрійськими воєначальниками, паралельно тицяючи пальцем на карту й активно жестикулюючи. У їхній бункер скоса поглядали рядові, увесь час про щось перешіптуючись, але керівництву було не до того. До того ж звичайні бійці просто не розуміли, про що говорили їхні очільники, адже розмови велися винятково німецькою мовою.

– А якщо вони проведуть контратаку? Що буде з вашим наступом? Хіба він не захлинеться ще на підходах до Львова? – завзято заперечував план інших генералів австрієць у білому мундирі. – До того ж вони вже почали свій наступ, а отже, нам потрібно перекинути більші резерви для їхнього стримування! – Після останніх слів австрійця Михайло вже не міг стриматися:

– Хотів би я знати, як зупинити ворога, не відволікаючи його сил і не заплутуючи його атаками з флангів! Можливо, я щось не так розумію, але, як на мене, усе правильно: наші штурми насамперед відтягують на себе ворожі наступальні сили, у горах на вказаних напрямках починаються жорстокі бої з перемінним успіхом. Згодом ми разом із нашими німецькими союзниками підтягнемо значні резерви, спрямувавши всю міць свіжих підрозділів на ділянки, де раніше було затишшя. З огляду на можливість оточення, кілька потужних проривів змусять їх відступити з тих висот, за які точитимуться найтяжчі бої. Уся лінія фронту почне відкочуватися на схід, а їхні солдати, намагаючись урятувати власні життя, не лише тікатимуть, а й дезертируватимуть і здаватимуться в полон. – Майори стояли, уважно прислухаючись до кожного слова й придивляючись до ландшафтів, показаних на карті.

– Якщо ваш план хоч якось допоможе змінити хід подій, ви зможете посісти значно вищу посаду, а з такими темпами згодом дослужитися й до генерала! – мовив старий полковник років сімдесяти з чорними вусами та маленькими очима, які насправді бачили однаково добре. Досі він мовчав і не втручався в суперечки інших, але, вислухавши максимально стислий план дій Войсенка, мимоволі згадав себе в молодості. У його уяві самі собою спливли спогади про бої в Італії багато років тому. Хоч у тих війнах Австрія й програла, він таки здобув там бойовий досвід. Умови війни там були, звісно, значно сприятливішими, ніж тут, але це не завадило йому долучитися як до великої Галицької битви, так і до протистояння в Карпатах, яке щойно починалося.

А тим часом усі погляди звернулися до Фрідріха, адже саме так його звали.

– Дякую! – коротко відказав Михайло й посміхнувся кутиками губ, але вже за мить знову набув суворого вигляду, адже на годиннику була четверта година дня, а за планом підрозділи мали розпочати свою масштабну атаку під променями сонця, що заходило.

У Карпатах наступала ніч. Холодна січнева ніч, за якої глибина окопів уже була значно більшою, ніж, наприклад, улітку. Цілих півтора метра в глибину – і це завдяки снігу, якого цього року випало чимало, а саме близько метра! І це не дивно, адже кілька останніх днів безперервно валив сніг. До того ж не варто забувати, що окопи розташовувалися в горах, де, ясна річ, було холодніше, ніж на рівнинній території. І всі ці надскладні умови лягли переважно на плечі звичайних мобілізованих робітників, селян і торговців, які раніше ніколи ні не воювали, ні не тримали зброї в руках узагалі!