Розділ 3 "Новина, що змінить світ"

Все зникло: минуле, теперішнє, майбутнє. Хлопець ніби загубився між світами.

Що він бачив? Лише темряву, проте враз його очі розплющилися, а навколо знову постало вечірнє місто. Можна було видихати, та не все було так однозначно. 

– Мушу визнати, таких жахіть я ще ніколи не бачив! Та й врешті-решт я йшов до Еміля! Скоро північ, ще трохи і мене будуть вважати якимось бандитом, справа якого – грабунки і вбивства. Хоча на бандита я точно не схожий, – подумки промовив до себе звичайний житель міста і оглянув себе: сіра куртка та сорочка під нею, темні штани та елегантне чорне взуття. 

Через хвилину відстань до місця призначення почала стрімко скорочуватися. Хотілося якомога швидше забути все неприємне і нарешті домовитися з власником бібліотеки. Свіже повітря легко вдихалося легенями, доки ясність поступово поверталася. Хрущі гуділи у найближчих кущах, десь далеко чувся гавкіт собак, безжально жалили комарі, літаючи просто біля вух та нагадуючи про свою присутність. 

– А він, напевне, вже спить. Мабуть, саме через мене його сон порушиться. Його, звичайно, шкода, однак я маю хоч щось узгодити з "Темрявою Майбутнього". Інакше я не зможу ні заснути, ні тим паче спокійно жити далі… До речі, мені здається чи стало якось темніше? – до видіння, яке повною мірою відчув Генрі, і справді горіло значно більше вогнів у вікнах. Приблизно половина джерел світла згасла, тому ліхтарі залишалися практично останнім дороговказом. 

Весь світ ніби відгородився від одинака, який кудись чи то біг, чи просто швидко йшов. Відлуння його кроків було єдиним гучним звуком вулиці, неначе у тому сні, сутність якого так і залишалася загадкою. Можливо, цю загадку і не варто було розгадувати. Може, ця таємниця пояснить інші дивні речі, але поки все залишалося примарним.

А на вулиці зі слабенького вітерця здійнявся справжнісінький вітрюган, який чимось нагадував зимову хуртовину. Листя дерев зривалося з гілок і летіло на обличчя, заплутуючи тих нещасних, хто досі був надворі. Незабаром на центральній площі пробило дванадцяту ночі. Вперше цей звук видався для автора не буденним, а таємничим і навіть страшним. 

– Ех, не подобається мені ця ситуація. От чому Еміль живе аж так далеко? Не день, а суцільна пригода. Що ж буде далі? – на це риторичне запитання природа ніяк не відреагувала. Все було на своїх місцях, доки виснажений чоловік важкими потугами дістався необхідної вулиці. 

– Хух, оце так. Я таки тут, проте що це значить? Якого біса перед його бібліотекою стільки коробок? Що він на цей раз вирішив зробити? – наближаючись до потрібних дверей, Генрі помітив, що між рядами коробок безліч книжок лежали просто на тротуарі, доки сам заклопотаний Еміль бігав то туди, то сюди. 

– Нарешті, друже! Що ти накоїв? Поглянь, як же так можна з творами? І чому ти досі не спишь, а натомість виносиш все дорогоцінне зі своєї бібліотеки? – розлючений Еміль лише буркнув "Відстань" і продовжив свої справи. Генрі почервонів, а його очі ніби розширилися. Він аж ніяке не очікував саме такого "привітання".

– Слухай, та що з тобою? Скажи-но, що коїться? – в одну мить бібліотекар розвернувся і несамовитими очима зустрів очі товариша. 

– Що коїться? Ти мене питаєш, що коїться? Так я повідомлю тобі: почалася війна. Ти чорт забирай новини читаєш? Що відбувається зараз в Сербії? Два дні тому наш союзник – Австро-Угорщина, оголосила сербам війну. А за сербів підуть росіяни, за росіян підуть їхні союзники по Антанті – Франція та Велика Британія. І ти вважаєш, що наша держава буде лише дивитися на все це? Знаєш, я не тільки бібліотекар, я ще й гарний читач, я захоплювався історією та геополітикою. Ще з тисяча дев'ятсот сьомого я знав, що цей день настане. День, що покладе край всім нашим надіями та сподіванням! Тому що б далі не сталося, я готовий… – зухвало промовив Еміль і швидко попрямував у своїх справах. 

Мабуть, час зупинився. Принаймні, Генрі вже не розумів нічого. Щось всередині кричало і не хотіло вірити у нову правду, проте тільки тепер стали зрозумілими всі сьогоднішні символи. Такого швикдого пояснення ситуації було навіть важко передбачити. Неквапно, тихим кроком він пішов у незнайомому напрямку, заходячи дедалі глибше у власних міркуваннях. 

– Певне, це якась брехня. Такої правди просто не може бути! Еміль, він мало того, що не зміг мені допомогти, він ще й підло набрехав, намагаючись зіпсувати залишки мого настрою! – на всю вулицю вигукнув Генріх, нервово озираючись. – Хоча… А що як він дійсно правий. Але якщо згадати наше студентське життя та лекції з історії… Чорт, я ж досвідчена людина, яка раніше стільки часу приділяла історії! Я, я занадто заглибився у свою творчість, через що забув про все інше. – розпач заполнив його серце, він схопився за голову, яка просто гуділа від інформації. – Годі з мене всього цього! Чому проблеми навалилися так одразу? Невже я зробив щось не так? Але що далі?! Тепер жоден мій твір не зможе пройти у видавництво, а я зостануся без роботи! – виснажений, він ледве досяг найближчої лавки. Він не сів, а просто звалився на неї, опустивши голову і затуляючи вуха. Його можна було зрозуміти, адже він практично мав усе, а раптом залишився без нічого. – Ось чому всі мої друзі та знайомі перестали відповідати на мої листи, а ті веселі вечори у татовому маєтку відмінилися.

Всі готувалися, всій інтелігенції було давно відомо немало про геополітичну ситуацію у світі, доки один лиш молодий автор творив "Темне Майбутнє", яке, на жаль, також виявилося віщим.