Пролог

Як змінюються люди? Як це відбувається і що може цьому завадити?

Важкі запитання, але відповіді на них таки існують. Відповіді складні й болючі, доленосні та вічні. Зазвичай усі прагнуть кращого, мріють про зміни на світле, але, на жаль, частіше стається навпаки. Несподіванки й нові відкриття не завжди бувають лише хорошими. Рано чи пізно кожного наздоганяє своя темна доля, темна частина життя. Саме з цього моменту питання стосується вже не буденних справ особистості, а її існування загалом. Темна смуга у кожного різна. Комусь щастить подолати її легко, а хтось залишається з нею назавжди. І все ж: що чи, радше, хто допомагає нам у скруті? Відповідь очевидна: це справи або люди, які зберігають нас собою, не дозволяють втратити зв’язок із реальністю…

А що, як ці рятівні канали зруйнувати, або стане надто пізно? Що станеться з людиною, яка ще вчора, здавалося, була собою, а насправді тихо згасала через те, що залишилося невідомим для нас, оточуючих? Можливо, ми могли щось змінити, але якщо все втрачено, немає сенсу знову це обдумувати й переживати.

Саме це відчуття втоми, виснаження й безвиході призводить до найгіршого, що може спіткати людину. Воно незбагненне для тих, хто пройшов його легко. Воно найпотаємніше з усіх наших таємниць. Воно сильніше за всі емоції, які людина переживає за життя. Цей феномен можна назвати одним словом. Це – фінальний ривок.