5

…Мені було дуже незручно. Ось так ізганьбитися. Геть забути про свою маленьку білку. Це ж я придумав дівчині таке прізвисько. В минулому вона насправді була чимось схожа на цю лісову тваринку. Невеличкого зросту, завше насторожена, з тугим хвостиком вогняно-рудого волосся. Чорні оченятка не раз допитливо зиркали в мою сторону, носик при цьому смішно морщився, а голосок чомусь тремтів від хвилювання.

Наші стосунки почались випадково, на одному зі шкільних балів. Там було неймовірно нудно й щоб хоч якось розважитися я підійшов до однієї з молодших школярок та запросив її на танець. Потім був ще один танець, і ще один… Ми ближче познайомилися і додому вже йшли разом. Пригадую цей вечір закінчився прощальним поцілунком під час якого я зауважив, що дівчина хоч й не вміє добре цілуватися, та все ж робить це щиро й навіть з натхненням.

Зізнаюсь, Яна тоді неабияк захопила мою увагу. Її наївність та довірливість були настільки незвичні й інтригуючи що я мимоволі запропонував дівчині ще раз зустрітися. Вона не відмовилась і відтоді кожній вечір ми проводили разом. Гуляли, розважалися, цілувалися. З кожним побаченням юнка подобалась мені все більше й більше, с кожним поцілунком ми ставали ближчими одне одному…   

– Доброго вечора, білочко! – з зусиллям відігнав я спогади минулого. – Як поживаєш?

Вона мило всміхнулася й тихо відповіла:

– Непогано. А ти?

– Чудово, – збрехав я, бо що ще мав їй сказати? Не зізнаватися ж, що назвати моє життя щасливим та вдалим язик не повернеться.  

– Когось чекаєш тут? – поцікавилась жінка.

– Так, приятель мав прийти, – промовив я і щоб перевести тему розмови поспитався: – Може вип’єш зі мною кави?

– Взагалі то нам не можна разом з клієнтами, – завагалась офіціантка. – Тим паче що ми вже скоро зачиняємося.

А потім на мить задумавшись запропонувала:

– А давай краще до мене в гості. Я незабаром звільнюсь і ми зможемо нормально посидіти та спокійно погомоніти…