3

…Петра все не було й не було. Приятель, дідько б його забрав, чи то забув про нашу зустріч чи то заклопотаний якимось своїми невідкладними справами безнадійно запізнювався. Найгіршим же було те, що на всі мої спроби зв’язатися його телефон завзято відповідав: «Ваш абонент знаходиться поза межею мережі, передзвоніть будь ласка пізніше». А надворі вже сутеніло й варто було б задуматися над тим де ж мені переночувати в місті у якому я більше нікого крім друга не знаю.

– Вам ще щось принести?

Все та ж офіціантка знову зупинилась біля мого столика. Трясця, кого ж вона мені все таки нагадує чомусь невдоволено подумав я. Де і коли ми могли раніше зустрічатися й бачитися? Однак пам'ять затято відмовлялася допомагати мені, тож довелося вгамовувати своє роздратування та замовляти вже котру за рахунком філіжанку кави. Офіціантка здивовано звела брови проте мовчки виконала моє прохання швидко принісши чергову порцію гарячого духмяного напою. Вже коли жінка збиралась відійти до другого столика я не стримався.

– Пробачте, – вирвалося у мене. – А ми раніше ніде не зустрічалися?

Брови офіціантки знову вигнулися дугою від здивування, люб’язна посмішка швидко зникла з її вуст, обличчя враз набуло сумовито-серйозного виду. Нахилившись до мене вона ледь чутно прошепотіла лиш одне слово – «білочка». Цього мені вистачило щоб враз згадати і її і все що було в такому тепер далекому минулому. Я вражено збагнув що ця миловидна офіціантка і є моєю маленькою білочкою Яною…