1

– Вам, щось принести? – мелодійний жіночий голос відірвав мене від перегляду шпальт глянцевого чоловічого журналу.

– Перепрошую, ви щось сказали? – перепитав я відкладаючи журнал в сторону і швидко зиркаючи на порушницю мого спокою.

– Ну ви щось замовляти будете? – нотки нетерпіння почулися в запитанні офіціантки.

Я знаходився у невеличкій затишній кав’ярні на околиці міста й очікував на прихід старого приятеля. Друг чомусь запізнювався і щоб згаяти час я непомітно захопився читанням. Настільки занурився в опис чергової автомобільної новинки, що просто забув зробити замовлення. І тепер одна з працівниць тактовно давала мені зрозуміти, що просто так, безкоштовно сидіти у них не прийнято.

– А давайте філіжанку кави, – бовкнув я перше що прийшло мені в голову.

Жінка всміхнулась стандартною посмішкою офіціантки і попрямувала до шинквасу, а мої очі мимоволі окинули оцінюючим поглядом її поставу. Середнього зросту, не схильна до повноти, але й не надто худенька. Службова форма що складалась з блакитної блузки, чорної спіднички і маленького фартушка вигідно підкреслювали звабливі округлості її грудей й гарненького задку. Ноги стрункі та гарненько довгі в тілесних панчохах додавали чималеньку часточку в цю феєрію жіночої зваби що привернула мою увагу.

Риси обличчя жінки, форма її носика, очі, тембр голосу й посмішка видались мені чимось знайомим. Наче я бачив десь їх раніше. Ніби колись вже зустрічав у своєму житті. Та коли і де це трапилося хоч убий не міг згадати, хоч і неабияк напружував свою пам'ять…