Розділ 5. Розмова

Клер була в шоці. Дівчина похапцем зайшла на цю сторінку. Але вона була анонімною. Ну звичайно, не могло ж усе бути так просто. 
Дівчина подивилася, чи на цій сторінці раптом немає постів. І те, що вона там побачила, шокувало її до глибини душі. Ну, тобто коли вона нарешті почала себе переконувати, що Лєра була права, і що дівчині просто здалося це все від недосипу, так раптом вона натикається на пост де…       
намальована вона. 
     Це був досить гарний малюнок, лиш трохи розмашистий, але все ж гарний. На ньому чітко можна було побачити її. ЇЇ. Клер. Тобто на сторінці хлопця, який стверджує, що вона намалювала його, є єдиний пост з малюнком Клер. Раптом, на якусь мить, все перестало здаватися таким підозріло незрозумілим і безглуздим. Раптом все стало на свої місця. 
Але мить пройшла і Клер відігнала ці думки. Вона хотіла подзвонити Лєрі, але згадавши їхню останню розмову з цього приводу, дівчина враз передумала. До речі, на цьому пості лайків було не більше трьох десятків, і в душі Клер запишалася собою. Все ж, ким би він не був, вона перевершила його. Це відчуття було приємним. 
Клер закрила сторінку, перед цим несвідомо зберігши пост в закладки. Дівчина зробила домашку, подивилася трохи серіалу і лягла спати.    
Наступного ранку Клер встала неочікувано бадьорою. Вона швиденько зібралася і вирішила піти перед уроками в парк. 
Дівчина прийшла туди. Відчувався лютий: на деревах був іній, все було засніжено і спокійно. Раптом Клер захотілося тут залишитися, серед цього ідеального пейзажу, де все було таким, як в казці. Клер з дитинства їх полюбляла. Взагалі дівчина любила книжки. Їй дуже подобалося романтичне фентезі. Або ж підліткові романи. Але шкільна програма їй не здавалася гарною. Тобто, звичайно, деякі книжки були справді цікавими, але дівчині не подобався сам факт того, що їм потрібно прочитати ці книжки без ніякої, хоч малесенької можливості вибирати їх самостійно. 
Тим більше, деякі твори були зовсім безглуздими. Вона досі пам’ятала “Золотого жука” з 7 класу. Тобто, всі вважали це світовою класикою, геніальним твором. Але ж більшість подій в цьому творі були абсолютно випадковими! Клер вважала це дурним, навіть дратуючим. 
Дівчина оглянулася. Все було таким білим, чистим, невинним. Наче картина. Клер більше любила графіку, але деякі картини в кольорі були справді геніальними. І ні, вона не про ту дич, яку їм задавали на уроках малювання. А про справді геніальні, відомі на весь світ картини. 
Клер глянула на годинник. Чорт! Вона запізнювалася. Клер ледь відвела погляд від пейзажу і побігла в школу.
Коли дівчина забігла в школу, уроку ще не було. Хух, вона встигла. Все, тепер просто треба добігти в 12 кабінет на музику. Але Клер її недолюблювала. Вона абсолютно погоджувалася з тим, що не вміла співати. Так навіщо змушувати людей, які не мають хисту до співів, власне, співати? 
Але в неї була добра, приємна вчителька, яка не давала їм теоретичних самостійних і дозволяла відпочивати на більшій частині уроку. 
Дев’ятий, десятий, одинадцятий... Ось уже і 12 кабінет. Клер забігла на урок, сіла за парту,  коли якраз залунав дзвоник. Добре, вона встигла. 
-    Після уроку Клер, Лєра і Флін зустрілися в коридорі. 
-    Уявляєш, вони обіцяли продовження Атаки титанів в 2020, а воно так досі і не вийшло! – обурювалася Лєра. – а вже лютий 2021, на секундочку. 
-    Вибач, про що ми зараз говоримо? – запитав Флін. Він якось дивно, ніби чогось чекаючи, постійно зиркав на Лєру. 
-    Про улюблене аніме Лєри, Атаку титанів. Обіцяли продовження ще в минулому році, але воно досі не вийшло. – на автоматі відповіла Клер. Сама вона не дивилася аніме, але поважала цю культуру. Тим більше вона стільки наслухалася про Атаку від Лєри, що тепер сама могла розказати весь зміст. 
-    Так! – відповіла Лєра. – Абсолютно правильно. Дякую, Клер. – Лєра була рада, що хоч хтось тут її слухає. 
-    Аааааааа, – нарешті зрозумів Флін. – Ну, я не дуже люблю аніме, але якщо буде час, розкажеш, про що воно. 
-    Звичайно! – відповіла Лєра, здивована тим, що Флін цим зацікавився. Але було видно, що їй стало приємно. – До речі, сьогодні мої батьки поїхали кудись по роботі, тому сьогодні після школи, може, підемо до мене? – сказала Лєра. – Подивимось щось. 
-    Як мінімум, це дешевше, ніж в кінотеатрі. – погодився Флін. І неозброєним оком було видно, що Фліну явно сподобалася ідея побувати у Лєри вдома. 
-    Так, я теж за! – сказала Клер. – Давненько вже ми не відпочивали втрьох. 
Пролунав телефонний дзвінок. Дзвонили Клер. 
-    Вибачте, це моя мама. – сказала Клер скривившись. – Так не хочеться відповідати. Але якщо я не відповім, вдома буде скандал. 
-    Звичайно, розмовляй, ми тебе почекаємо! – сказала Лєра трохи відійшовши, щоб Клер спокійно поговорила. 
Дівчина взяла трубку. 
-    Ало, мам? Привіт. Це щось термінове? Просто у мене скоро урок. – сказала Клер, намагаючись уникнути розмови. 
-    Ало, Клер! Так, це терміново. Не лякайся, ти нічого не зробила. Ну, принаймні, я про це не дізналася. – сказала мама. – Просто кілька хвилин тому дзвонив твій тато і сказав, що його поїздка рано закінчилася, і що він приїде додому вже сьогодні. Тому не затримуйся в школі і після уроків зразу приходь додому.
-    Так, звичайно мам! – Клер любила проводити час з татом і тому дуже раділа його приїзду. Правда це було тільки через те, що нечасто тепер його бачила, просто поки Клер цього не зрозуміла. – Тільки мені вже потрібно йти на урок. Пока!
-    Пока! – сказала мама і поклала трубку.
Клер підійшла до Лєри і Фліна.
-    Ви не повірите! – сказала Клер.
-    Що сталося? – одночасно запитали Лєра і Флін.
-    Коротше, мій тато сьогодні приїжджає! – сказала Клер на радощах.
-    Сьогодні? – запитала Лєра. Її лице чомусь стало сумним.
І тут Клер згадала. Про те, про що вони домовилися буквально кілька хвилин тому.
-    Вибачте, але ви ж розумієте… - почала Клер. – Мій тато дуже рідко приїжджає і коли в мене з’являється така можливість…
-    Ти береш і використовуєш її! – закінчила за неї Лєра. – Звичайно, йди! Ми без тебе не помремо.
-    Так, звичайно. – підтримав її Флін. Цього разу в його очах читалося не просто захоплення, а і серйозна налаштованість з якогось приводу.
-    Дякую вам велике! – аж просвітліла Клер. – Ви навіть не уявляєте як багато мене значить те, що ви не ображаєтесь!
-    Завжди будь ласка. – відповіли Лєра і Флін. – Без проблем.
Після уроків Клер побігла додому. У неї було гарне передчуття. 
Коли дівчина зайшла в квартиру, тато чекав її на порозі.
-    Тату! – Клер кинулася йому в обійми. – Ти навіть не уявляєш як я за тобою скучила!
-    Клер! Повір, уявляю. Тому що я сумував за тобою в 10 разів більше! – сказав її тато.
Решту вечора вони провели втрьох. Клер, її мама і тато. Вони грали в настільні ігри, розказували цікаві історії і все було ідеально. О, як же Клер не вистачало цього! Просто обох батьків разом.
Коли вона пішла в кімнату, готуючись до сну, в піднесеному настрої дівчина знову повірила в те що це все не випадковість. І вирішила написати йому. 
Вона зайшла на його сторінку, відкрила повідомлення  і написала:
“Тобі теж приснився сон?”
І в цю ж секунду їй прийшло таке ж повідомлення. Дівчина посміхнулася.