Розділ 4. Коментар

Насправді Клер так не вважала. Вона не думала, що їй все здалося і що це все божевілля. Дівчина так сказала, бо не хотіла сперечатися з подругою. Вона це зрозуміла ще тоді, в кафе, що не варто було розповідати подрузі про сон. Звичайно, вони дружили, але були речі які не потрібно було знати нікому. Ні мамі, ні татові, ні вчителю, ні якимось іншим дівчатам зі школи, ні Фліну (особливо йому, оскільки він зараз був ображеним на Клер і абсолютно не підтримав би її) і навіть не її найкращій подрузі. Тільки Клер. Їй, єдиній на цій планеті.

Зараз Клер скрадалася вулицями Києва в напрямку її будинку, і дуже сподівалася, що її мама не помітила, що Клер немає вдома.

Дівчина проглянула очима повідомлення. Не було пропущених, не було гнівних повідомлень. Ну точніше, повідомлень взагалі не було. Клер видихнула. Значить, все-таки можливо її мама не взнала про її невеличку втечу.

Вона дуже обережно прокралася до свого вікна, яке спеціально залишила відчиненим, коли виходила. Клер обережно і безшумно влізла в свою кімнату, тихенько зняла куртку, передяглася в піжаму і лягла на ліжко. І ось, вперше за цей тиждень, Клер нарешті засне.

Наступного ранку, попри обіцяння Лєрі Клер мусила іти в школу, оскільки її мама була дуже зла на неї, і навіть якби у дівчини була температура 40°, мама все одно відправила б її в школу. Тим більше, вона досі не вибачилась перед Фліном, і планувала це зробити особисто. Тому поки що найкращим місцем для цього була школа. Вона встала з ліжка і без бажання пішла збиратись в школу.

• І не дай бог я почую про якісь прогули! – кинула їй навздогін мама.

Клер зайшла в клас, побачила на собі зверхній зневажаючий погляд Софії, краєм ока побачила як набурмосився Флін і сіла до здивованої та не дуже доброзичливої на той момент Лєри.

• Я ж казала тобі не приходити! – сердито зашепотіла Лєра. – Вчора тобі було погано, і ти мусила сьогодні залишитись вдома!
• По-перше, я під домашнім арештом, і мама дуже зла на мене, – зашепотіла у відповідь Клер. – А по-друге, я сьогодні виспалась і почуваю себе набагато краще.
• Ну добре, дивись мені. – все ще трохи роздратовано, але вже доброзичливо прошепотіла у відповідь Лєра.

Це були далеко не основні причини, чому Клер прийшла сьогодні. Безумовно, це все було чистою правдою і це були також важливі причини чому вона сьогодні прийшла. Але найголовніша причина була інша. Це був Флін. Тільки вчора ввечері, під час розмови з Лєрою, дівчина зрозуміла, наскільки неправою вона була і наскільки вона образила Фліна. Клер вже хотіла підвестися і вибачитись перед Фліном зараз, але дзвінок зіпсував її наміри.

Вчитель географії, Артур Федорович, зайшов до класу. Клер любила географію і їх вчителя. Він завжди гарно ставився до неї, розповідав дуже цікаво на уроках, і взагалі, це був один з небагатьох вчителів в цій школі, хто не давав кілометрові визначення, не тиснув на них і розказував абсолютно прийнятний обсяг інформації.

Клер піднялася для привітання. Кілька інших її однокласників також піднялися.

• Доброго дня. Сідайте. – сказав доволі низький тембр Артура Федоровича.

Клер сіла. Дівчина намагалась слухати, але всі її думки поверталися до Фліна. Врешті Клер таки змогла послухати вчителя. Він настільки захопливо розповідав, що Клер заглибилася в географію і хоча б на один урок забула про всі її проблеми. Але дзвінок з уроку вивів її з коми. Клер підхопилася, але Артур Федорович враз сказав:

• Клер Фільто, залишся будь ласка.

Клер подумки закотила очі і підійшла до нього.

• Артуре Федоровичу, ви щось хотіли?
• Так, Клер, ти виглядала засмученою і знервовано на початку уроку. Щось сталося?

Клер знала, що могла йому довіряти, тому вирішила сказати все як є. Ну, найголовніше. І без деталей.

• Так, ви маєте рацію. Просто я накричала на друга і мені потрібно вибачитись. Але щоб це зробити мені потрібно йти прямо зараз. – сказала Клер.
• Так, звичайно йди! – сказав Артур Федорович.
• Дякую! Я знала, що ви зрозумієте! – кинула Клер, виходячи з класу.

Наступна була історія. 25 кабінет. Флін завжди чекав в коридорі біля класу, де буде наступний урок. У неї все ще був час!

Клер побігла. Ще мить, і вона вже бачить Фліна, який розмовляє з Лєрою.

• Привіт! – захекано сказала вона. – Лєро, можеш будь ласка…

Але Лєра вже все зрозуміла і її вже ніде не було видно.

• Я, мабуть, піду… – сказав Флін розвертаючись.
• Ні, стій! – крикнула Клер занадто голосно, оскільки всі розвернулись до них. Клер одразу ж відсмикнула руку, помітивши, що вона інстинктивно взяла нею Фліна. – Я хотіла вибачитись… за все. За те, що я сказала про Лєру і тебе. Це неправда! Я просто була зла і невиспана, і випустила весь пар на тебе. Я сподіваюсь, що ти зможеш мене пробачити.
• Ну… Я тоді теж трохи перегнув планку. І ти мені вибач.
• Звичайно! – Клер аж сяяла. – Дякую тобі велике!
• І тобі дякую. – також усміхнувся Флін.
• Я сподіваюсь, що між нами тепер не буде цієї незручної напруги? Тому що хотіла сказати, що я повністю зрозуміла ситуацію і ти вже не подобаєшся мені в такому сенсі.
• Слава Богу, ні. Я дуже радий, що вже нічого немає, оскільки я б дуже хотів дружити з тобою. Але ж ти розумієш, що між нами нічого не вийде.
• Так, звичайно розумію, і не хочу через дрібну симпатію руйнувати нашу дружбу!
• Ну тоді все чудово. – Флін посміхнувся.
• Боже, як добре що ви помирилися! – нізвідки виникла Лєра. – Бо якщо ми зараз же не зайдемо в клас, нас відмітять як відсутніх.

То ось куди пішла Лєра. Виявляється, вже почався урок.

Це було неправдою. Клер не перестав подобатися Флін, зараз всередині вона почувалася надзвичайно порожньою. І знову їй розбили серце. Вона хотіла закричати. Закричати через те, що вона не може нікому цього розказати, не може нікому виговоритися. Чомусь зараз вона зрозуміла, що з сім'єю вона вже давно не спілкується, та й в принципі вона їм не довіряє, вони завдають їй тільки біль. Картинки тих ситуацій пронеслися в голові Клер, боляче вколовши її серце і вдарили в мозок. Клер раптом стало спекотно, незважаючи на те, що в коридорі було до чортиків холодно. Вона одразу помітила, як її руки затряслись сильніше, і очі застелила пелена сліз.