Розділ 3. Популярність

Клер прийшла додому. Вона почула швидкі кроки мами. Дівчина намагалась непомітно прослизнути в кімнату, але було вже пізно.
-    Клариса!
Так мама її називала, коли була в крайньому ступені злості.
-    Клариса Фільто, чому мені дзвонить твій класний керівник і каже, що тебе не було на біології? Значить тепер ти так з матір’ю? Не розмовляєш зі мною, прогулюєш уроки. Ну все, я зрозуміла. У тебе забагато вільного часу. Тепер кожен день вдома не пізніше п’яти! 
-    Але мам…
-    Не хочу нічого чути!
Клер злісно видихнула і пішла в кімнату.
    Вона була занадто зла, щоб робити уроки, тому вирішила перевірити соцмережі. Клер зайшла на свою анонімну сторінку, трохи промотала стрічку і перейшла до себе на профіль. Але те, що вона там побачила, було поза межами її розуміння. На її пості було 3 мільйони лайків! Три мільйони. Клер була в шоці. Вона хотіла подзвонити Лєрі, але досі не заспокоїлась після розмови з Фліном.
Клер сіла і задумалась. Чомусь пост зразу вилетів їй з голови. Вона згадувала розмову з Фліном. “Але вона точно знає, що подобається тобі, але досі не зробила нічого”. Це були її слова. Дівчині було соромно. Ну як, соромно. Вона не жалкувала, що це сказала, але їй було соромно перед Лєрою, вона все-таки її найкраща подруга, і це зачепить її почуття. А так Клер мала дуже запальну вдачу. Як тільки їй щось не подобалось – вона одразу висловлювала свою думку. Клер повинна перед ним вибачитись. Вона дуже цінувала дружбу з Лєрою. Їй було соромно перед нею, а не за свій вчинок. Ні, вона прямо зараз подзвонить Лєрі і запропонує зустрітись. Блін! У неї ж домашній арешт! Та кого взагалі він хвилює. Вікна не були створені просто так.
-    Ало, Лєра? Привіт, це Клер.
-    Та невже? Ніби я не знаю. Привіт. – зразу відгукнулась Лєра. – Мені щойно дзвонив Флін. У нього все добре? Просто мені здалося, що він на щось ображений. 
-    Це частково те, чому я тобі подзвонила. Можеш зараз під’їхати в нашу улюблену кафешку?
-    Зараз? Невже це так важливо? Вже 6 вечора, я приїхала додому. Може скажеш по телефону, чи завтра в школі?  - відмовлялася Лєра.
-    Ні! Ти не розумієш. Це ДУЖЕ важливо! Такі новини не розповідають по телефону, і ні, це не може почекати до завтра. Я взагалі на домашньому арешті і ризикую всім заради цієї зустрічі!
-    Та добре, добре, заспокойся! Треба було просто сказати ні. – сказала Лєра, і Клер аж почула, як вона посміхнулась. – Вже виходжу.
-    Все, у тебе є 15 хвилин.
-    15 хви…
Але Клер вже поклала трубку, крикнула мамі що лягає спати тому, що їй завтра раніше вставати. Її мама зайшла в кімнату щоб перевірити чи вона насправді лягла, напевне подумавши, що Клер не сповна розуму (лягати о 6 вечора!) і закрила за собою двері. Клер почекала 5 хвилин (це було дуже доречним, оскільки її мама заходила ще разів 3, щоб перевірити, чи вона справді лягла). Оскільки кафешка була недалеко від неї, дівчина встигла б дійти туди за 5 хвилин. Вона накинула куртку і беззвучно підійшла до вікна. Як же їй пощастило, що їх квартира на 1 поверсі і в її кімнаті є вікно. Клер обережно висунула ногу, потім ще одну, далі висунулись руки, голова – і ось уже невелика постать Клер в чорних шкіряних приталених штанах, і укороченій джинсовій куртці скрадається в сутінках. "Так! Вона це зробила!" – промайнуло у Клер в голові.
Через 10 хвилин дівчата вже сиділи в їх улюбленому кафе і чекали на замовлену каву. І ось Клер почала:
-    Як ти розумієш я витягнула себе і тебе сюди не просто так. Розумієш, за останні 2 години я нагрубила своєму другу, стала найпопулярнішою у всій нашій окрузі, і мені здається, що я перетворююсь на божевільну.
Клер розказала Лєрі все: про Фліна, про пост, про сон – абсолютно все. Коли вона закінчила, Лєра тільки і змогла сказати:
-    Вау…    
Між ними зависла пауза. Але вона тривала не більше 30 секунд, оскільки Лєрі знадобилося рівно стільки часу, щоб переварити все, що їй тільки що сказала Клер. І ось Лєра знову почала:
-    Ну це все… Заплутано.
-    Заплутано? Та мій мозок вибухає кожну секунду вже цілий тиждень! – вигукнула Клер.
-    Ну давай так. Будемо розбирати кожну проблему окремо: на рахунок Фліна… Я на тебе не злюсь, оскільки останні кілька днів у тебе в голові відбувався базар, і я розумію, чому ти так сказала.
-    Так, на рахунок цього я хотіла б вибачитися. Я не мала права згадувати про тебе в такому ключі, тим більше, це неправда. Я сильно перегнула планку. – вибачилась Клер, їй було незручно перед найкращою подругою. 
-    Як я уже сказала, я тебе вибачаю. Тим більше що у нас є більші проблеми. – швидко проговорила Лєра. – Наприклад, твій пост набрав 3 мільйони лайків! То що, ти тепер місцева Кайлі Дженнер? – з усмішкою додала Лєра.
-    Ти що? Та мені до Кайлі Дженнер… Щоб стати як Кайлі треба такі малюнки ледь не щодня виставляти! – з такою ж усмішкою сказала Клер.
-    Але оскільки це не проблема, а дуже приємний бонус, йдемо далі. – сказала Лєра враз посерйознівши.
-    Так, але з приводу поста… Останнє що я хотіла сказати. Як добре що я його виставила анонімно! – сказала Клер.
-    Ну так, знаючи тебе, у тебе стався б серцевий приступ, якби всі дізналися, що це була ти. – сказала Лєра, на мить усміхнувшись (до речі, з приводу поста, це було не повною правдою, оскільки досить велика частина Клер хотіла, щоб вся школа дізналася про її існування), а потім знову посерйозніла. – Так, у нас не так багато часу, тому давай перейдемо до останньої і найбільшої проблеми… – Лєра напружилася. – Ти впевнена що тобі не здалося щодо того хлопця в парку? Тобто звичайно, я тобі вірю, але може…
-    Може що? Я це все вигадала для зайвої уваги? – не витримала Клер. – Чи, може щоб відволікти тебе від ситуації з Фліном? 
-    Може. Це ти мені скажи. – невпевнено відповіла Лєра.
-    Ні! Я впевнена, це був саме той хлопець зі сну! – обурилася Клер.
-    Слухай. Не думай, що я сумніваюся в тобі, просто може б тобі взяти кілька днів для себе, відпочити, і тобі стане легше? – спокійно промовила Лєра.
-    Так, так, добре. Звичайно. Певно, ти маєш рацію. – промимрила Клер.
-    Ну все, тоді йди, відпочинь. І ляж сьогодні спати раніше. – сказала Лєра, підводячись.
-    До завтра! – сказала Клер.
-    Ніякого завтра! Завтра у тебе вихідний! – нагадала Лєра. – Бувай.
-    Так, бувай! – сказала Клер і вийшла з кафе.