Працюй як дикий кінь.

Коли праця – задоволення, життя – гарне! Коли праця – обов'язок, життя – рабство!

Максим Горький

Знайомство з роботою в мене було ще тоді, коли моя пам'ять була не зовсім сформованою. Пам'ятаю лише фрагменти, коли на галявині біля свого будинку доглядав маленьких гусенят. Нічого складного, чи не так, але не для маленького хлопчика. Потрібно було чимало зусиль, щоб устежити за ними, адже вони не можуть їсти на одному місці, їм треба ходити і їсти, тому доводилося постійно зганяти їх у купу. Тоді це викликало в мене надзвичайно обурення, я ненавидів цим займатися. Особливо в ці чудові літні дні, коли друзі бігають і розважаються.

Що для хлопчика означає робота? Швидше за все, щось таке неприємне та незрозуміле, те, що можна було б і не робити, адже так чи інакше нагодують, напоять. Але доводилося робити, і це призводило до внутрішнього протесту. З того часу робота асоціюється у мене з чимось неприємним, але таким, що так чи інакше робити треба.

Пізніше, коли виростаєш, тобі впихають у голову ідею, що робота потрібна для того, щоб зуміти прогодувати себе та ще когось, хто так чи інакше буде присутнім у твоєму житті. Сам факт роботи в житті роблять невід'ємним і таким, що апріорі має бути, і з цим важко не погодитись, адже на цьому побудовано світ, але не про це зараз. Я веду до того, що мотивація до праці як такої ще з тих ранніх років була, на мою думку, в корені неправильною. Це призвело до того, що маленький хлопчик, якого змушували пасти гусей, не знає, що вибрати у свої сімнадцять років, куди податися, бо будь-яка праця не викликає жодних позитивних емоцій, а лише усвідомлення того, що це потрібно. На думку навіть не закрадається думка, що праця — це те, що робить життя аргументованим, наповненим змістом.

Тоді цей молодик вибирає професію, яка більш-менш оплачувана, витрачає роки так чотири-п'ять — і розуміє, що це каторга, а не життя, але приймає це, адже так само, як і з гусями, це треба робити. Взагалі мене завжди лякало таке ставлення до життя, таке безвідповідальне, життя воно взагалі одне. Я працював з людьми, які ненавиділи свою роботу, бо вона забирала у них практично весь час, можна сказати життя, але не кидали її — адже треба працювати. Я не сперечаюся, треба, але ж навіщо це робити, якщо воно тобі не подобається, скільки всього різного в наш час є з чого вибрати, але ні… А все тому, що таке розуміння процесу, як і з гусями: не подобається Але робити треба.

Але чому пасти гусей було так нестерпно неприємно? Тому що не було сенсу для розуміння маленького хлопчика, не було якогось завершального елемента. Все, що ти знав, це треба робити. Але чому було не зробити це грою, організувати процес та зробити його логічно завершеним? Сказати, що ти — маленький пастух, вони твої воїни, від того, як ти піклуватимешся про них, залежатиме, як вони виростуть, якими красивими стануть, якими великими; додати елемент будівництва огорож, будиночків для них; сказати, що десь ростуть трави, які підвищують їхню продуктивність, це б пробудило. Я веду до того, щоб зробити не просто необхідним заняття, а таким, що обґрунтує трудовитрати. Можливо, цей приклад трохи наївний, не сперечаюся, але все ж таки, як на мене — логічний. Адже я пам'ятаю, наскільки мені цікаві були тварини, щось будувати, але гуси були нецікаві — тому тільки, що я не розумів, навіщо воно мені потрібна.

Чи багато людей розуміють, у чому сенс їхнього життя, у чому сенс щоденних походів на роботу? Ви скажете: «Зарплата — ось сенс, на неї можна купити те й те», — але чи так це насправді? Якщо чесно, я дійшов висновку, що якщо людина працює тільки заради грошей, то вона точно не розуміє, що їй потрібно від життя. Адже насправді кожен із нас хоче простого щастя, а гроші ніби мають, мабуть, це саме щастя принести. Правильно, але здебільшого цього немає. А все тому, що покупки хоч і приносять якісь емоції, але вони швидкоплинні: купив — порадувався, і все завтра знову на роботу, яка тобі не подобається. І ти думаєш: треба, значить, більше працювати, щоб більше було цих миттєвих миттєвостей. І ти ще більше поринаєш у цю безодню, думаючи, що колись це закінчиться і настане день, коли в тебе буде стільки грошей, що не треба буде мучитися. Але натомість приходить страх і переживання за ці самі гроші.

Робота — це інструмент, який має служити людині, але не навпаки. Страх втратити її говорить про те, що ви у її заручниках. Чому багато хто так бояться втратити насиджене місце? Кажуть, сім'я виною, завжди так кажуть, але чи це так? Як на мене, причина в іншому. Нерозуміння себе, своїх бажань, небажання розібратися у собі. Ви тільки подумайте: велику частину життя ви проводите за роботою, невже гроші варті того, щоб заради них цю частину життя ненавидіти?

Справжнє щастя буде лише тоді, коли буде сенс, адже ми ж не тварини, яким достатньо лише поїсти і поспати, щоб почуватися досить комфортно, наша підсвідомість хоче самореалізації у чомусь. Хоч у рукоділлі, малюванні, випіканні не має значення. Страх — адже він буде завжди, але краще один раз ризикнути, ніж все життя страждати.

Коли я був меншим і спостерігав за життям дорослих, мені ставало трохи не по собі від того, що настане час, коли я теж, як і вони, працюватиму з ранку і до вечора. Взагалі я дуже і дуже не люблю працювати, скажу навіть більше, я затятий ледар, коли я думаю про те, що мені доведеться працювати все життя, аж тремтіння бере, не знаю, може, це тільки в мене так. І ось на основі цього багато думав про те, як же бути, адже від роботи і не втечеш, адже їсти потрібно. Тому я ще з юності мріяв про таку роботу, де не треба буде багато робити цієї роботи. І ви не повірите, я її одержав. Мало того, що графік був — один день працюєш, три відпочиваєш, так ще й на чергуванні особливо не напружувався. Ось він — рай на землі, чи не так?

Але щось пішло не так. Незважаючи на вільний графік, я не був щасливий, мало того, мене не полишала нав'язлива думка, що все не те і я не там. Аналізуючи ситуацію, що склалася, я прийшов до того, що вільний графік або його відсутність не приносять щастя. Звучить абсурдно, адже тоді виходить, що неможливо бути щасливим — адже ми або працюємо, або ледарюємо, чи не так?