Неповноцінний рай.

— Скалі, ти віриш у потойбічне життя?

- Дізнаюся після смерті.

"Секретні матеріали"

Вірити в Бога чи не вірити, у життя після смерті, в рай та пекло — це вибір кожного з нас, цього не відібрати, можна відібрати руку, ногу, але віру — ніяк. Можна лише пропустити цю думку через призму певної логіки, якщо така буде присутня. Для початку треба зрозуміти, а навіщо цей міф взагалі був придуманий, адже це міф, бо доказів протилежного немає, і він тримається тільки на вірі людей, не буде віри — не буде і міфу, а отже, і раю, отже, його і немає, хіба не так?

Складно уявити, що настане час, коли тебе не стане, ось так раз — і все, це складно для розуміння, як і зрозуміти межі Всесвіту. Адже де той кордон, ми можемо лише гадати і допускати, і всі ці теорії вчених теж не є гарантією, адже хто його знає. Коли щось незрозуміло, у справу включається фантазія, щоб закрити дірки нерозуміння, потім сама ж і приймає це за правду. Так само, як раніше не знали, звідки грім береться, вигадали якесь божество, що злиться нагорі і кидає ці блискавки, зараз це смішно, а раніше вважали правдою. Так само і з раєм, просто страшно усвідомити, що настане момент, коли від тебе і сліду не буде.

Є багато питань до цього міфу, але найбільше мене не залишав думка про те, чим там займатися вічність! Ну, скажімо, якимось хобі своїм, але тоді питання: яка мотивація цієї діяльності? Адже на землі це самореалізація, порадувати своє его, гроші зрештою. Там мало того що гроші не потрібні, так ще й інше в мене питання — щодо самого принципу людини. Що нас робить людиною, тим, що ми є? Відповідь буде — наші емоції, почуття як погані, так і добрі — звідки все це береться? Звісно ж, з мозку, будь-яких гормонів. А звідки цьому взятися з душі? Тобто виходить, що рай — це місце, де вічність тиняються душі, які нічого не відчувають. А якщо немає ні страху, ні бажання, нічого, то чим це краще, ніж просто загубитися в безкінечному просторі всесвіту?

А якщо хтось заперечить і скаже, що ні, почуття залишаться, тоді виходить, що залишаться як погані, так і добрі, але до раю не пускають тих, хто носить у серці заздрість, образу, злість — хіба не так? І потім ви тільки уявіть, що ви такий, як і зараз, потрапляєте туди, з усіма вашими амбіціями та бажаннями, страхами і переживаннями, і вам кажуть: «Тепер ти будеш вічність тинятися нескінченним зеленим полем, насолоджуючись умиротворенням». Не знаю кому як, але це більше схоже на каторгу. Ви просто спробуйте повмирати вдома хоча б один день без інтернету та телевізора. Не знаю я, загалом, як це все спірно дуже.

Є й інше питання, яке мене мучить: що було до народження зі мною? Ні, ну якщо чесно, якщо є життя після, має бути і життя до, хіба не так? Але чомусь ніхто про це не говорить, принаймні мене такому не вчили. Мені здається, це питання просто непопулярне, тому що це ніби минуле, те, що вже ніби минуло і не викликає страху, а якщо немає страху, то значить і все одно.

Адже за логікою, у кожному є душа, після смерті вона залишає тіло, отже, перед народженням вона проникла в тіло, адже так? Але ж тоді питання: чому ми не пам'ятаємо, що було до народження? Ви скажете, що душа не має пам'яті, тому й не пам'ятаємо, але тоді після смерті душа залишає тіло, і вона теж, отже, нічого не пам'ятатиме ні про минуле життя, ні про характер. Тоді сенс цього раю, очищення, пекла, якщо душа — це вже щось, зовсім не пов'язане з тими гріхами, що вчинила людина, яка її носить за життя.

Всі ці фантазії сотень і сотень людей протягом життя людського викликані страхом, але страх - це здатність живого організму, і як тільки організм стає неживим, страх зникає в той самий момент, коли зникає дихання. Значить, смерті треба не просто не боятися, а навпаки, бажати її, адже з її приходом стає все просто і ясно.

Мені більше подобається ідея, що все живе перероджується в щось ще. Якщо відкинути фантазію про переродження як щось міфічне і магічне, а дивитися з погляду науки, тоді це стає більш реалістично. Вмираєш, входиш у землю, стаючи частиною її, потім тебе поглинають живі організми і створюють собі подібних, поки ти не стаєш тим живим організмом.

Мало того, що ця ідея наповнена якимось змістом, так ще й позбавляє страху, адже знання того, що ти не розчинишся у вічності, а просто станеш частиною чогось більшого, робить тебе невразливим, адже тоді ти безсмертний, і твоє теперішнє життя. це лише невелика частина великого шляху.