Укори і наставляння

Зробити виговор неважко і всяка людина це може, але для того щоб оприділити що робити потрібен хороший радник. Не скоряй брата свого навіть якщо бачиш його порушником усіх заповідей, щоб не впасти самому у гріх. Правду говорити діло добре, коли нас до того призиває обов’язок чи любов до ближнього і без гордині та піднесення себе, ніби знаєш правду краще інших. Якщо у вас немає любові, то коли робимо якісь людині виговор, він встає на диби і противиться. Але якби ми сварили людину з болю та любові, він може розстроїтися але в глибині душі його це не ранить тому що він відчуватиме вашу любов. Спіши краще до виконання прочитаних знань, ніж до напутствуванию інших. Бо від такого учителювання приходить тщеславіє на погибель. Треба спершу самому очиститися, потім других очищати; стати світлом щоб просвіщати; приблизитися до Бога щоб інших приводити до Нього; освятитись щоб освящати. Звідки я можу знати чи угодний Богу, щоб сказати брату: поступай так чи інакше. Сам ще знаходжуся на стадії покаяння по причині гріхів моїх. Гордині і самомнение люблять учити і наставляти. Вони не піклуються про достоїнство своєї поради! Вони не помишляють, що можуть нанести ближньому неісцилиму рану безглуздою порадою! Кожному з нас треба турбуватися про себе самого, про свою душу, адже за словами апостола-кожен з нас сам відповідає перед Богом. У нас же плутанина від того і стається, що ми більш схильні до вразу млінню інших. Життя за чеснотами без направлення словом наставляє більше, ніж настановлення словом якому не відповідає життя.. краще благожелательно молитися про ближнього, чим облічити його у всякому гріху. Не уприкай скорбящих серцем, щоб тебе не поразив їх жезл-печаль: шукатимеш утіхи і не знайдеш. Тому що упавшого краще підняти ніж осміяти. Прийми ненадовго участь в печалі і дай облегшитися скорбі, потім уже можна врачувати. Слово горде і зле направляє до зла і добрих людей, а слово смиренне і благе навертає до добра злих людей. Якщо направляєш ближнього у гніві, то потакаєш своїм страстям. Для спасіння ближнього не треба губити себе. Якщо хочеш витягнути сучок ближнього, то замість врачувательского інструмента не употребляй бревно. Бревно-це жорстокі і грубі слова. Врачебне орудіє- є смиренне вразумління і довготерпиве обліченіє. Старайся говорити без гордині ради Бога не як учитель а як учениця і не старайся повіяти на них: це зробить Божа благодать, а твоє діло-смиренно з простотою серця говорити. Тому, хто не приймає наставлень твоїх, не говори їх йому. Якщо твоє призвання говорити про Бога, але тебе не слухають, то подумки про це печалься і не возмущайся тим. Під час бесіди не скривай того що корисно для присутніх, тільки приятне ізлагай прямою мовою, а жорстке-образами. З тими, хто не дав тобі обіта підкорення, не вступай в суперечку коли вони противляться істині, щоб не була одна ворожнеча. Говорящий повинен дякувати Богу, бо істина-є діло не говорящого, а діючого в ньому Бога. Друг облічаючий таємно-мудрий врач, а врачуючий перед очима багатьох - є ругатель. З розумом спряжи любов і будеш далекий від гордині, будеш духовним будівничим і себе і наставляю чого і всіх, хто біля тебе. Треба завжди іспитувати себе: «для чого я хочу сказати це? Від чого я хочу сказати це? Від чого я відштовхуюся? Боляче мені за ближнього чи я хочу показати себе хорошим і похизуватися?» Якщо ми наставляємо з Любов’ю, то неважливо чи розуміє він нашу любов, в його серці відбуваються зміни, тому що нами двигає істинна любов. А наставляння без любові з пристрастям  робить облічаємого звіром, тому що наша злоба яка вдаряється об його егоїзм, висікає іскри як сталь в запальничці випалює іскри з кременя. Якщо ми терпимо брата через любов, він зрозуміє це. І нашу злість він теж розуміє, навіть якщо вона внутрішня і ніяк не проявляється ззовні.