Розділ 10.

31.01.23

            Олеся якраз була на роботі, коли отримала повідомлення від Влада. Він продовжував вчорашню розмову:

- В своєму спілкуванні ти зараз ставиш пріоритетом свої цілі. Тому з тобою важко знайти компроміс. Наприклад, ти допомогла і чекаєш за це подяки. Як мінімум – стільки, скільки ти витратила на це зусиль. Але тут є декілька «але»: 1) людина, якій ти допомогла – не вміє дякувати; 2) вона не рахує це за допомогу; 3) у неї нема можливості віддячити, крім як написати «дякую». Так ось – все, на що ти налаштовуєшся – це плід твого мислення та очікувань. Ти сама собі робиш боляче. Я теж таким був. Допомагаєш комусь, а це не цінують. І як це змінити? Я для себе роблю так – не від кого нічого не очікую. Допоміг – і супер.

- На рахунок цілей- згодна, а ось щодо компромісу – не зовсім. Насправді, зі мною досить легко знайти компроміс.

- Не впевнений. Ти утискаєш свої інтереси. На довгій дистанції це проявиться рано чи пізно, ти будеш все одно їх захищати. Із-за цього почнуться сварки та дискусії.

 - У мене нема цілі довести свою правоту, я в таких випадках зазвичай закриваюся і переживаю все внутрішньо. А конфліктів намагаюсь уникати по максимуму.

          І це було правдою. Дуже часто Олесі заважала така позиція щодо конфліктів, оскільки вона зовсім не вміла з кимось сперечатися.

- Ну це теж неправильно. Дивись, тебе щось не влаштовує – і про це потрібно казати. Тому що конфлікт буде рано чи пізно. Бо якщо тебе щось не влаштовує, то і інша людина має свою точку зору з цього приводу. І замовчування приведе до того, що рано чи пізно станеться вибух. Проблеми потрібно вирішувати, як тільки вони з’являються. Причому кожен повинен максимально відкрито  пояснити свою точку зору. І якщо щось не подобається в людині- це потрібно сказати. Так простіше. Це моя точка зору. Сильно зайнята?

Олеся дійсно не могла одразу відповідати Владу, бо паралельно ще вирішувала робочі питання. Але коли з’явилася вільна хвилинка, написала:

- Щоб мене втягнути в конфлікт – треба дуже постаратися:))

- Розумна людина не буде доводити до конфлікту. Один раз скаже і все. Другого вже не буде.

Ввечері після роботи Олеся відправила Владу фото з пляшкою вина, яке купила напередодні в супермаркеті:

- Ось поповнила запаси вина: ))

- Є з ким випити?

- Так думала з тобою. Ти ж сам пропонував такий формат - вдома, подивитися фільм, з вином та пледом.

- Точно. Це я щось затупив.

 - Тож залишилось вирішати, коли…

Олеся вже пішла ва-банк і взяла ініціативу в свої руки.

- Отже, ти зараз хочеш дату визначити?

- Ну ти ж знаєш – я люблю визначеність.

- Згоден. Коли у тебе виходить?

- В четвер або в п’ятницю.

- Дай подумати. Я завтра буду знати.

- Добре.

01.02.23

           Олеся розуміла, що правильно було б дочекатися, коли Влад сам напише їй, проте в неї вже не вистачало витримки, щоб довго чекати, отже вона перша відправила повідомлення:

- Привіт! Ну що ти там надумав?

- Привіт. Мені потрібно буде поїхати у справах- десь тижнів на два. Так що п’ятниця влаштовує, але десь днів через десять.

«Що?! – Олеся не вірила своїм очам. – Він знову це робить!»

- І куди ж ти їдеш?

- До Західної України. Це волонтерські справи – треба допомогти друзям.

       Але Олеся відчувала таке сильне розчарування, що вже не хотіла чути ніяких пояснень. Вона надіслала Владу фотомем з 10 можливими причинами для відмови комусь. Він зразу відреагував:

- Ні. Ти завжди шукаєш в усьому підступ. Я тому тобі вчора нічого і не сказав. Бо не знав ще точно, коли поїду.

- Я нічого не можу з цим зробити. Тому що вже є певний життєвий досвід.

- Та ти себе просто вбиваєш цим. Чесно. Тобі реально важко.

- Так :((

- Тобі треба це змінювати. Я теж раніше шукав підступ в усьому. Це так вбиває морально. Просто жах. Та ні – я з цим зав’язав.

- Ну молодець.

           Олесі все ще було важко не сердитися на Влада, але його слова здавалися такими щирими…

- Та ні. Раніше потрібно було це зробити.

- Деякі люди не змінюються.

- Але ти повинна змінитися.

- А я ось пригадала, що коли я тебе кудись запрошувала тоді (20 років тому) – ти теж казав, що тобі потрібно подумати:)). Так що ти теж не дуже змінився.

- Тоді я міг тобі все життя зіпсувати.

- Яким чином?

- Я тоді дуже серйозно до всього ставився. Зараз життя навчило на все по-іншому дивитись.

- Мені здається, ти зараз теж серйозно ставишся.

- Ні, точно тобі кажу.

- А гадаєш – я тоді не серйозно ставилася?

- Думаю, що тоді – так. Ось тому і треба було подумати. Якщо б не проблеми з роботою, війна – я б вже давно був у тебе. Або на тобі:))

Олеся відчула, як у неї все спалахнуло  всередині. Вона розуміла, що це жарт, але ж дуже відвертий. То теж намагалася пожартувати:

- Авжеж, ось чому тебе так бентежила розплата натурою:))

- Ну так. Можу не виправдати твої сподівання. Я вже не юний. Може ще чимось не влаштую:) Я завжди з гумором.

- Та облиш! Ми ж з тобою вже обговорювали очікування.

- Так, але уяви, що могло статися, коли б ми з тобою лягли під плед після вина:))

- Ну ти ж сам запропонував такий варіант.

- А ти завжди будеш зі мною погоджуватися?

- Залежить від того, що ти запропонуєш.

- А ти як би бажала провести вечір? Якщо б я не запропонував.

- Я взагалі думала, що ти це пропонуєш в онлайн-форматі:)

- Такого у мене ще не було. Але ж ти не проти реальної зустрічі?

- Я не проти. Але я взагалі-то думала спочатку зустрітися десь на нейтральній території…

- Зустрінемося, коли я повернуся.

Проте Олеся ще не хотіла завершувати розмову. Вона насмілилися запитати те, що давно їй муляло:

- Слухай, Владе, а що ти тоді подумав про мене – в Криму- 20 років тому, коли я зробила тобі ту пропозицію?