Глава 4

— Щось трапилось, Максим? — старий гад не зводив з нього питливого погляду.

— Нічого особливого, — знизав плечима Макс. Спокійно, він повинен зважувати кожне слово, щоб не злякати старого звіра і змусити його сказати більше, ніж той збирається.

Згадалося, як вони з Німцем переходили заміновану смугу перед рятівною «зеленкою», той весь час повторював: «Слід у слід, Максе, йди чітко в мій слід». Тепер йти немає за ким, самому доведеться прокладати безпечний шлях. А за ним слід у слід тепер піде Діна.

— Я не люблю вашу дочку, Ігоре Костянтиновичу, — Максим намагався здаватися розслабленим, незважаючи на зашкалюючу напругу, що витягувала нерви в струни. А сам невідривно стежив за застиглим навпроти обличчям.

— І не люби, — уважно дивлячись на нього, сказав Бетховен, — на біса вона здалася, твоя любов? Люби кого хочеш і куди хочеш, твоє право, тільки в серце не пускай, зайве це. Згадай себе, коли ти до мене за допомогою прийшов. Ти тоді пережив трагедію, але ти став вільний, Максиме, і я переконаний, ти досяг всього лише завдяки тому, що завжди був один. На тебе не було чим натиснути, розумієш, хлопчику? Я завжди захоплювався твоїм умінням тримати в узді всі свої забаганки, а тут ти як з ланцюга зірвався. Я давно за тобою стежу, ти з цією своєю Діною як з глузду з'їхав. Так, вродлива дівка, але таких, як вона, повне місто. Від баб нічого, крім проблем, не буває, діти, ось сенс життя. Баб може ще вагон бути, а діти завжди при тобі. Не треба любити Марго, будь їй чоловіком, одна справу робіть, дітей вона тобі народить, а сам користуй кого хочеш, аби вона не знала.

Максим слухав Бетховена незворушно, лише ще міцніше тиснув руки в підлокітники. Він відчував, що не може дозволити собі навіть мізинцем поворухнути. Один рух — і скажена лють, що розриває зсередини, вирветься назовні, і цей напівтруп, що тризвонить про смерть його батьків і сестри, захлинеться власною кров'ю.

Можна обійтися і без крові. Максим уявив, як бере худу шию в руки, він знає, куди слід натиснути, щоб цей напівмертвий покидьок закотив очі, засмикався і обм'як в його руках. Але це не вирішить проблему. Є Марго, є Міхаль. Є ціла структура, яку він досить погано вивчив і, щоб розібратися в ній, потрібен час. А часу у нього більше немає.

— Ти, звичайно, можеш відмовитися, Максимку, тебе ніхто не змусить. Міхаль сватався до Марго ще тоді, три роки тому, я знаю, що дочка моя йому не потрібна, він цілиться на моє місце. Міхаль слабкий, йому бракує твоєї кмітливості, він тактик, а ти стратег. Але ти повинен розуміти, що в такому разі я не зацікавлений надалі утримувати органи від дослідування тих невеличких справ, про які ми з тобою обидва добре знаємо.

Максим зчепив пальці перед собою і дуже постарався, щоб вони не напружилися. Це вже прямий шантаж: якщо не одружишся на донечці, дамо хід всім справам, які на тебе відкривалися. А там ще й навішають чужого, і сидіти тоді Максу довічно. Він витримав паузу і простежив, щоб голос звучав твердо і впевнено:

— Я згоден, Ігоре Костянтиновичу.

— Ось і славно, хлопчику, я знав, що ми домовимось, — Бетховен і справді виглядав задоволеним, — а Діану свою відсилай куди-небудь в інше місто, з очей подалі, грошей їй дай, квартиру купи і нехай там сидить, ніс не висовує. Вона ж любить вчитися? Ось хай подалі вчиться, щоб без зворотного квитка. Собі іншу знайдеш, на неї Марго має зуб, просила мене, щоб я особисто зайнявся твоєї Діаною, але я вирішив, ти й без мене впораєшся. Ти мене зрозумій, хлопчику, я один її ростив, мати Марго давно померла, може й розбалував трохи, але відмовляти я дочці не можу. І ти не ламай її, характер у неї не цукор, з нею ладити треба.

Звичайно, Максим добре пам'ятав це стерво Маргариту. Ламати? Ні, він не стане її ламати, і воювати зі стоячим однією ногою в могилі старим теж не стане. Він почекає певний час, а потім просто їх всіх знищить, тільки раніше йому потрібно захистити Діну.

Вийшов від Чайковського, на бігу розрахувався за вечерю, вскочив за кермо і через хвилину вже летів вечірніми київськими вулицями. Набрав номер, Тимур відповів миттєво.

— Макс? Щось трапилось?

— Тимур, через три, ні, через дві з половиною години ти повинен бути на стикуванні. Я їду назустріч, контрольний дзвінок через дві години. Їдь один, ствол не забудь.

— Почекай, яке стикування, ти нічого не говорив. Ти не п'яний, Максе?

— Тимур, мені потрібна твоя допомога, — Максим насилу виштовхував слова. — Ти про Лану чув?

Коротке уривчасте «Так».

— Якщо не допоможеш, Діна наступна.

— Я вже в машині Максе, через десять хвилин буду на виїзді з міста. Через дві години зідзвін.

Тимур відбився, Макс поклав руки на кермо. Стрілка спідометра давно переповзла за сто кілометрів на годину і продовжувала повільно повзти далі, а йому все здавалося, що він недостатньо швидко їде. Він викинув всі думки з голови, головне, не думати про Діну, інакше повернеться, дістане автомат і перестріляє до біса Бетховена з донечкою і з усією його свитою. А там або його вб'ють, або він сяде. Сісти доведеться, Бетховен вже багатьох з органів пригодував, впаяють Максу по повній.

Треба подзвонити Діні, інакше вона почне хвилюватися, а їй не можна ні про що здогадуватися. Максим простягнув руку до трубки і знову повернув на кермо. Говорити як ні в чому не бувало, знаючи те, що він далі з нею зробить? Ні, навіть його витримки на це не вистачає. Через силу взяв трубку і набрав номер.