Глава 3

Чоловіки весь час виходили кудись натовпом, тоді вона брала келих з шампанським і ховалась біля дальнього вікна банкетного залу в очікуванні Максима. З ним Діна себе відчувала надійно і впевнено, тут вона мало кого знала, більше всіх наречену Іру, але тій, сяючій від щастя, зараз було не до Дінки. Дружину Плаского Діна не любила - стервозна особа, вже усіх допекла своїми ревнощами до чоловіка. Дінка навіть співчувала Ігореві.

Тимур з’явився з дівчиною, Діна побачила їх здалеку, він підійшов привітатися з Максом, а на неї лише мигцем глянув, і це неприємно штрикнуло. Тимур давно розпрощався з образом бритоголового братка, волосся відросло, і тепер він виглядав більш ніж презентабельно. О так, вона забула, вони ж з Максом тепер відомі в місті бізнесмени і меценати!

Дівчина була вродливою, що загалом і не дивно, Тимур хлопець привабливий і небідний, може собі дозволити перебирати. Волосся у Тимура виявилося темними, укупі з темно-карими, майже шоколадними очима і темними віями ефект був таким, що він укладав дівчат штабелями влегку. Дінці раптом подумалося, якщо у Тимура буде донечка, добре, якщо їй дістануться у спадок батьківські очі.

Як розповів по секрету Ворон, дівчину Тимур-Тамерлан вибрав з «мажорів», її батьки, з вищих ешелонів міської влади, спочатку не дуже зраділи, коли дочка зв'язалася зі шпаною. Однак варто було шпані почати іменуватися бізнесменом, як прихильність батьків дивним чином розгорнулася на сто вісімдесят градусів. Дінка витягла шию, виглядаючи Макса, і мало не впустила келих від несподіванки, коли над вухом пролунав приємний жіночий голос:

— Привіт! Ти Діна? Давай знайомитися, я Олена.

Дінка обернулася, дівчина Тимура безтурботно посміхалася і простягала їй руку, але якось дивно, долонею вниз. І що вона повинна зробити з цією рукою, потиснути? Чи поцілувати? Дінка вирішила просто проігнорувати і надпила з келиха.

— Так, Діна. Дуже приємно, — і замовкла. Чимось їй не подобалася дівчина, і зовсім вона не ревнує…

— Тимур вічно кудись втікає, а я тут нікого не знаю, — поділилася Олена, Дінка невизначено знизала плечима.

— Та ж проблема.

— А ти справді в казино працювала?

— Справді.

— І яким вітром тебе туди занесло? — пролунало трохи глузливо, але Дінка постаралася не звертати увагу.

— Я вчуся. Потрібна була нічна робота, — пояснила якомога привітніше.

— А зараз що? Горець грошима обсипає? Навіть на «Селін» вистачило? — та вже не приховувала глузування, Дінка підняла очі і втомлено запитала:

— Слухай, тільки чесно, що тобі від мене треба?

— Від тебе? Нічого, — Олена повела плечима, — просто захотілося подивитися на тебе ближче. А то дістало, що мій чоловік твоїм ім'ям мене називає.

— Подивилася? Ось і відвали, — Дінка відвернулася, але по проходу до них вже йшли Максим з Тимуром, і вона мимоволі замилувалася обома.

На Тимурові костюм сидів, як влитий, і якщо Максим носив костюми так, немов у них народився, то Тимур це робив з деякою зухвалістю, у нього виходило красиво і... сексуально? Все через Олену, Діна й не згадувала про Тимура, а тепер думка, що він називає її ім'ям свою дівчину, причепилася, як п'явка. Цікаво, і під час сексу теж? То як же вона терпить?

Дінка уявила, якби Макс, цілуючи її, прошепотів чуже ім'я, що б вона зробила? Нічого особливого, встала, одяглася б і пішла. І Максим це знає, у нього справжнісінька параноя розвинулася відносно того, що Діна може від нього втекти, зовсім недавно тільки відпускати стало. І вже точно вона не стала б знайомитися з господаркою імені.

— Ви вже познайомились, дівчатка? — Максим поклав руку їй на талію, вона вхопилася за неї обома долонями.

— Познайомились. Ми можемо поїхати додому, Максе?

Тимур забрав Олену, так і не глянувши на Дінку, і вона всім тілом притулилась до Макса. Як добре і надійно було відгороджуватися його спиною від усього світу!

— Не зараз, кохана, ти повинна з деким познайомитися, — Максим покликав її за собою, вони обминули щасливих молодят, вийшли з банкетного залу і звернули в непримітний коридор.

Макс штовхнув двері і ввів її в невеликий кабінет, де в широкому кріслі сидів, явно очікуючи на них незнайомий чоловік. Біля крісла стояв столик із закусками, але всі вони залишалися недоторканими, здавалося, чоловікові важко давалося саме дихання.

Немолодий і досить хворобливий на вигляд. Лисий череп в пігментних плямах виглядав моторошно, але набагато більше налякали Дінку очі. Запалі, світлі, навіть білі, вони дивилися ніби крізь неї. Точно, як рентген, їй стало зовсім не по собі. І голос старечий такий, скрипучий, але ж він не такий старий, цей чоловік. Дінка відразу здогадалася, хто перед нею.

— Ну здрастуй, Діано. Володимирівна, я нічого не плутаю?

— Здрастуйте, Ігоре Костянтиновичу, — постаралася вона посміхнутися, хоча найбільше хотілося бігти, бажано, якомога далі. Але тікати було нікуди, та й рука Максима впевнено її утримувала.

— Залиш нас, Максиме Георгійовичу, не бійся, не вкраду я у тебе твою красуню, не той у мене вік. І здоров'я не те, — він закректав, і Дінка зрозуміла, що Чайковський сміється. — Не дивися так, дівчинко, я не сконаю у тебе на очах. Це легені мене підводять, нумо, Максиме Георгійовичу! — в рипучому голосі задзвеніла сталь, і Дінка мимоволі здригнулася, сили духу Бетховену було не позичати. Максим кинув неспокійний погляд на Діну і вийшов.