Глава 27

Якби Дінці довелося підбирати прізвисько цій людині, вона без вагань вибрала б Всесвітнє Зло. Він тільки увійшов в зал у супроводі охорони, а в неї і в потилиці похололо, і в кінчиках пальців, і, схоже, не тільки в неї.

Олексій, помітивши гостя, закотив очі, беззвучно вилаявся і спішно підійшов до них.

— Геть із залу, швидше! Чого дивишся? — гаркнув він на Діну, але та бачила, що це не через неї, Лекс наляканий і наляканий сильно.

— Всі дівчата швидко вийшли із залу, — неголосно повторив він, коли гості зникли в касі і характерно витріщивши очі, прошипів: — Бігом!

— Куди пішла, красуня, — з боку входу вже перевальцем ішов старий знайомий Тигран з двома бійцями, — а-ну назад. Що ж ти, Олексій, як мене роздягати, так ти її і на рулетку притягнув, а як Чаклун грати прийшов, так ти всіх дівок прибрав!

— Сам знаєш, чому, — буркнув Олексій, через бар вже виходили хлопці-круп'є, на ходу одягаючи метелики. Дінку змінив Олег, і вона швиденько попрямувала в стафф-рум.

Усередині аж зайшлось від неясного передчуття, а тут ще Лекс зі стурбованим виглядом трубку трясе. Часто у них останнім часом став барахлити стільниковий зв'язок, незважаючи на те, що коштує якихось божевільних грошей.

— Скажи краще, навіщо ти Чаклуна в наше казино припер, хіба інших в місті бракує? — сердито запитав Лекс Тиграна. — Навіщо нариваєтесь?

— Сам схотів, — нервово відповів Тигран, — він тільки відкинувся, відзначаємо.

— Знайшов де, — хмикнув Лекс, і Дінка зрозуміла, що зовсім нічого не зрозуміла крім того, що Чаклун, — а Вселенське Зло звалося Чаклуном, — днями вийшов із в'язниці, і тепер йому не терпиться скоріше туди повернутися. І найкоротший шлях пролягає якраз через казино «Рояль».

А чи не перейшов йому дорогу хтось із власників, Домін, наприклад? Якщо так, це Дінку зовсім не дивувало. Вона вже дійшла до бару і тут майже ніс до носа зіткнулася з тим самим Чаклуном, нутрощі знову скрутило в вигадливий вузол.

Якщо раніше будь-хто типу Плаского могли вселяти їй страх, то Чаклун вселяв жах. І не скажеш відразу, дивлячись на його голену голову з двома шрамами поперек, що конкретно в ньому такого жахливого — ці самі шрами чи світлі кущисті брови, що зрослися на переніссі. Чи дивний, немов мертвий погляд з-під брів?

— Чула, красуне? — і голос неприємно скрипучий, як незмащені двері. — Вертай назад. Ти минулого разу мого друга образила, відігратися не дала, то тепер ми з тобою зіграємо.

Він продовжував насуватися на Дінку, відрізаючи їй шлях до бару і змушуючи відступати назад.

— На покер, — кивком наказав їй, і Дінка безпорадно озирнулася на Лекса. Той стояв блідий, стискаючи в руках марну трубку, напевно намагався додзвонитися до кого-небудь з команди Горця.

У холі було підозріло тихо, схоже, їх доблесна охорона розтанула як примара в темряві ночі, варто було лише Чаклуну з Тиграном ступити на поріг. Дінка вже питала Тимура, чому вони не набирають охорону серйозніше.

— Ми самі охорона, — не міг зрозуміти її питання Тимур, — ці так, типу вахтери.

— А раптом казино захочуть пограбувати? — питала Дінка, на що Тимур здивовано витріщившись на неї, відповідав:

— Ти що, Діночка! Якщо якийсь смертник на це і зважиться, то його знайдуть швидше, ніж він встигне про це подумати! Ми можемо взагалі казино відкритим тримати, ніхто й не поткнеться.

Це було схоже на правду. До них на покер любив заходити Шура, невеликого зросту, але досить приємний чоловік з товстим золотим джгутом, браслетом і трьома печатками. «Це Шурик, він машини ганяє», — ліниво відповів Лекс на її питання «Хто це?», коли вона його вперше побачила. Дінка тоді ще не могла збагнути, чому він розгулює на свободі, якщо всім давно відомо, що «злодій повинен сидіти у в'язниці».

Лекс довго сміявся над її дрімучістю, а потім у Валентина Вікторовича якісь невдалі викрадачі помилково вкрали машину, і він наскаржився Горцю. В той же вечір Шурик повернув Вікторовичу його автомобіль, чисто вимитий, хіба що не обв'язаний подарунковими стрічками, шаркаючи ніжкою і вибачаючись, і задоволений Вікторович навіть не подумав ображатися. З ким не буває.

Правда, Чаклун на смертника не сильно тягнув, та вибору у Дінки, схоже, не залишалося. Зв'язку ні з ким з команди Горця не було, охорона випарувалася, а Олексій з хлопцями-круп'є в захисники не годилися. Вона мовчки пройшла на покер, а Олег став інспектором.

— Правила мої знаєш? — спідлоба глянув на неї Чаклун, сідаючи навпроти. Дінка не відповіла, та той і не дуже чекав на відповідь. Дістав пістолет і поклав біля себе. — Якщо мені щось не подобається, стріляю в голову без попередження. Я ідіот, у мене й довідка є, мені за це нічого не буде.

«А в тюрмі тебе тоді навіщо тримали, раз у тебе довідка? Тоді б у дурдомі термін свій відсиджував». У Дінки відразу всі думки з голови випарувалися, стало легко і просто. А може й справді буде краще, якщо він її застрелить, зате думки про Доміна перестануть долати.

Вона не бачила Максима більше тижня, хлопці приїжджали без Доміна, Тимур взагалі ні на крок від Дінки не відходив, але вона трималася і нічого не питала. Може його вже в столицю забрали, і Тамерлан тепер рулить? Якщо це так, то скоро їй все розкажуть самі, нічого напружуватися і випитувати.