Глава 21

Він зателефонував лише один раз, пізно ввечері, Діна якраз збиралася лягати спати. Бігла, спотикаючись і хапаючи телефон, тому що точно знала, що це він. Голос, який звучав у трубці, був рівним і відстороненим, він говорив мало, питав про всяку нісенітницю, а вона слухняно відповідала. Звичайно, він так розмовляв, тому що був не один, їй здавалося, вона аж бачить кімнату, переповнену людьми, і всі дивляться на нього і слухають, про що він з нею говорить.

— Макс, — тихенько кликала його в трубку, — Максиме, чуєш? Я хочу до моря, з тобою, ти повернешся, Макс? Ми поїдемо з тобою туди ще?

А він знову питав її про сесії, про погоду, і доводилось давитися сльозами і нести якусь нісенітницю, непотрібну і нецікаву, доки він не сказав раптом неголосно:

— Звичайно я тебе чую, Діна. Поїдемо. Я повернуся і ми поїдемо. А тепер лягай спати, вже пізно, на добраніч, — і додав майже пошепки, — моя дівчинко, — сказавши «моя» так, що вона півночі не спала, кусаючи пальці і стискаючи подушку.

Чому вона не сказала, що його любить? Для неї це вже давно не новина, зате Максиму, може, й було б важливо це почути. Та язик немов прилип до піднебіння, ось дивно, вона могла сказати йому все, що завгодно, а тут готова була задихнутися від сліз, але промовчати.

Тимур повідомив, що в будинку Доміна вже безпечно, і вона може туди переїжджати, і навіть запропонував свою допомогу. Але при цьому у нього було таке кам'яне обличчя, що Дінка поспіхом відмовилась. Вона й не збиралася там бути без Максима, якщо з будинку зняли спостереження, то й проблеми скоро вирішаться, вона дочекається його і у себе. Здалося чи ні, але Тимур трохи пом'якшав, коли відходив від покерного столу.

***

 Під вечір полив дощ. Сьогодні в студентському гуртожитку відзначали закінчення сесії, Дінці не дуже хотілося йти, але сидіти вдома і чекати дзвінка було ще гірше, тому вона погодилась. Можна було залишитись ночувати у дівчат, але Дінка вирішила їхати додому. Її провели, посадили в таксі, і все мало закінчитися добре, якби машина не заглохла. Прямо посеред проспекту в суцільному водоспаді.

Вільних машин поруч не виявилось, таксист лаявся з диспетчером, і тут Дінка крізь каламутне, залите водою скло побачила, як до зупинки під'їхав трамвай. Вона вискочила з машини під щільні струмені зливи прямо в потік, — пірнула по щиколотку! — і стрибнула в відчинені двері. Їй аби спуститися вниз від студентського містечка, з центру вона вже якось добереться додому.

Пізніше, прокручуючи в голові події того вечора, вона сама дивувалась, як таке могло статися. Чомусь проїзний лежав в гаманці, вона занадто довго його діставала, потім кондуктор зажадала студентський квиток. Якраз трамвай підійшов до наступної зупинки, двері відчинилися, а Дінка занадто довго тримала в руці гаманець, збираючись покласти його назад в сумку.

Де він взявся, цей виродок, що вихопив у неї гаманець й чкурнув з дверей в стіну води, вона так і не зрозуміла. Декілька людей, що сиділи в салоні, охнули, кондуктор сплеснула в долоні і виматюкалась, а Дінка дивилася йому услід незрячими очима. Вона сьогодні відправила мамі гроші, і все, що в неї залишилося, пішло під дощ з тим мерзотником.

Люди в салоні жалісливо дивилися на неї, і в очах їх читався німий докір. Вона й сама розуміла, що роззява, але ридати посеред напівпорожнього трамвая теж не кращий вихід. Діна про всяк випадок порилась в сумці, хоч заздалегідь знала, що грошей там немає, все було акуратно складено в гаманець, і тут пальці намацали знайому в'язку ключів.

Тимур сказав, що в будинку Максима вже безпечно. Якщо вона переночує там всього одну ніч, нічого не станеться, до того ж, в будинку можуть бути хоч якісь гроші. Звичайно, не ті пачки, перетягнуті гумками, їй стільки й не потрібно. У будь-якому випадку, вдень вже буде простіше, а ввечері вона вийде в зміну, і гроші в неї точно з'являться. Будинок поруч, треба тільки пройти через алею, Дінка закрила сумку і пірнула в вертикально падаючу товщу води.

Вона була мокра наскрізь, і босоніжки варто було б зняти, але зупинитися — це промокнути ще сильніше, хоча куди сильніше, залишилося хіба що розчинитися в цій зливі. Здавалось, небеса вирішили скинути на місто всю наявну в запасі воду, Дінка завернула в знайомий провулок і підбігла до будинку. Ключ від хвіртки найбільший, відкрити вийшло з другої спроби, вона увійшла в двір і з подивом побачила неяскраво освітлене вікно.

Макс вдома? Він повернувся, він напевно дзвонить їй і не знає, де вона! Дінка кинулася до дверей і замолотила з усіх сил. Максим відкрив двері, з хвилину вдивлявся в неї, немов намагався щось пригадати, а потім, схопивши за руку, мовчки втягнув у будинок.