Глава 7

Свідомість зникала кудись і знову поверталася, зникала і поверталася.

«Може, я померла?» Дінка робила над собою зусилля, намагаючись зловити її за краєчок, але нічого не виходило. Вона бачила себе начебто з боку, не так, як описують покинуті тіла, над якими літають душі, а просто з іншого ракурсу, як сторонній спостерігач. Світ навколо був дивно-вертикальним, ніби її висмикнули з реальності, а він так і застиг під неправильним кутом.

«Точно, померла». А Домін що, сліпий? Або він взагалі нічого не бачить і не чує? Тож його чекає прикре розчарування. Хай йому грець, як незручно перед хлопцем, втім, у них сьогодні у обох напрочуд гидотний день.

Її гойдало на невидимих ​​хвилях, було легко, хотілося сміятися і гойдатися ще. А потім лівий бік обпекла пронизлива гостра біль, Діна звелася, вчепилася нігтями в чиєсь плече, і зіштовхнула те, що давило на бік.

 — Боляче! — прошипіла вона, складаючись навпіл від болю.

— Що з тобою? — вона почула рване дихання біля шиї, а потім її смикнули, світ хитнувся і з вертикального прийняв нормальне тривимірне зображення. Біль знову прошила наскрізь зсередини, і вона скрикнула.

— У тебе ребро зламане, — Діна відчула руки, які обмацували бік, і запізніло подумала, що щойно нічого не відчувала взагалі. Здається, вона була в відключці. — Потрібно перетягнути. Лягай, я зараз повернуся.

Стало тепло, він укутав її халатом. «Дякую, добрий самаритянине...»

— Ти що, зламав мені ребро? — біль ніби вщухла. Якщо зачаїтися і не робити різких рухів, то взагалі не боляче.

Вона бачила перед собою широку спину з рельєфно виліпленими м'язами, немов зразок роботи раннього Мікеланджело. «Пане Буонаротті, ваш Давид просто невдаха, я знайшла вам нову модель!»

Ребра ребрами, а схоже вона ще крутенько шваркнулась головою. Промайнули недавні кадри, Ворон хапає її за руки, навалюється на бік, а потім вони стикаються головами. Бідний Ворон, у нього теж зараз такі глюки? Навряд чи такі, Мікеланджело він точно не знає. Йому б своє ім'я без помилок написати, і то хлопцю в радість.

— Ні звичайно. Швидше, воно тріснуло раніше, а я просто дотиснув... Чому ти тримаєшся за голову?

Дивно, Максим з нею розмовляє, а сам продовжує стояти спиною. Він що, очі ховає? Все дивніше і дивніше, як то кажуть в світовій літературі. О, яку цікаву спрямованість приймають у неї думки, літературно-скульптурну. Може, у неї прокинулися якісь творчі здібності? Треба буде перевірити, хоча можна спробувати заспівати арію Цариці Ночі прямо зараз...

Десь за стіною полилася вода, Домін дістався до душа. Дінка, притримуючи бік рукою, відкинулась на спинку дивана. Звичайно, Максим рідкісний гад, але все краще, ніж Плаский, шкода звичайно, що вона так мало пам'ятає ...

Стоп. Діна різко сіла, і ребро знову нагадало про себе. Біль приводила до тями і змушувала мозок працювати чітко й розмірено. Вони повинні були поговорити, Ворон так і сказав, спокійно і досить мирно. Вони і розмовляли. Чому тоді Плаский так себе повів? Він не посмів би. Не посмів. Якщо тільки не хотів налякати. Так чи ні. Так чи ні... «Я завжди отримую те, що хочу».

Здогадки нахлинули, як цунамі, і Дінка тихенько застогнала, накривши голову руками. Відсутній фрагмент зайняв своє місце, картина миттєво набула цілісності і засяяла у всій своїй красі. Ну звичайно ж не посмів би, якби не наказ головнокомандувача. Лицаря-рятівника. Героя-коханця, трясця тобі, Діна, ну чому ти така дурнолоба? Адже ви це все вже проходили.

Отже, все вірно, Домін виступив в ролі режисера трилеру з елементами бойовика в кращих традиціях Голівуду, а вона тільки очима лупала. Зненацька жах паралізував тіло, і вона застигла, із запізненням усвідомивши, наскільки трагічно могло сьогодні все закінчитися. А якби вона когось вбила або поранила? Згадався нудотний присмак крові, і її знову пройняло холодом. Яким би огидним не був той же Плаский, але ось так взяти і пристрелити його ні за що?

Діна тремтячими руками стягла халат, знайшла пакет з одягом і почала одягатися. Колготки все поцятковані тонкими стрілками, але в сумці повинні бути запасні. Блузка в крові, ну нічого, якщо не відперемо, то викинемо.

Вода все лилася і лилася, Дінка з неприязню подивилася в бік ванної. Людина-амфібія, треба ж... А може, він там втопився? Було б чудово, це позбавило б від зайвих розмов. Але їй сьогодні рішуче не щастило, Домін не втонув, а навпаки, вийшов з душу свіжий і пахучий, в сірих домашніх штанах і з голим торсом, і їй негайно захотілося жбурнути йому чимось в голову. Але вона стрималася, вона ж дівчинка, а не Дискобол, та й не було чим.

— Ти куди зібралася? — він і правда ховає очі! — Діна, навіщо ти одяглася?

— Вибач, не знала, що в твоєму домі можна ходити тільки голяка, — навіть не довелося додавати отрути, та сам сочилася з її вуст. Вона випросталася, тримаючи в руці пальто і вперлася в Доміна важким поглядом. — Максиме, скажи правду, ти все це влаштував?

***

Десь в глибині душі Дінка сподівалася, що він почне запевняти її і переконувати, що вона помилилася, і їй чомусь дуже сильно захотілося думати, що вона помилилася, але Домін раптом розслабився, склав руки на грудях і сперся спиною об стіну.

— Ти сама винна, Діна, — голос звучав спокійно і рівно, — ти не залишила мені вибору.

— Ти завжди отримуєш те, що хочеш, — відлунням повторила Дінка.

— Саме так. Я просив тебе не поспішати і добре подумати.

Вона дивилася на його холодне, чуже обличчя, і образа білим саваном вкривала, кутаючи і сповиваючи в своїх обіймах. Чому? Чому він не може ставитись до неї так, як ставилися інші звичайні хлопці? Як той хлопчисько з першого курсу, що притяг їй на день народження величезний букет троянд, він дивився на неї, як на диво, як на подарунок, але ж вона навіть імені його не знала. І інші хлопці, адже вона легко розуміла, що подобається через ті захоплені погляди, які вони на неї кидали.