Глава 2-1

Хлопці в куртках один за одним покинули стафф-рум, а Домін продовжував стояти біля виходу, трохи пригнувши голову. Чомусь отвір вхідних дверей в кімнату для круп'є був досить низьким, Дінці з її ста сімдесятьма п'ятьма сантиметрами було якраз, а ось високому Горцю доводилося нахилятися.

Нічого, вузькомордий «гамадрил» ще вище, може як-небудь не впишеться і тріснеться довбешкою об одвірок на радість Дінці, про це навіть думати було приємно. Вона затягла волосся в хвіст і попрямувала до виходу. Рятівник дивився на неї, здивовано вигнувши брови, а Дінка помітила, що щасливо посміхається, уявляючи гнівну, перекошену фізію Плаского і запізніло збагнула, як це виглядає зі сторони. Вона дійшла до Доміна, той ступив назустріч, звільняючи прохід, і вони на мить зійшлися майже впритул. Він навис над нею, і його очі опинилися зовсім близько, тепер вони здавалися їй набагато темніше.

А далі сталося щось зовсім незрозуміле, ноги раптово ослабли і геть відмовились її тримати, одна із зрадниць підігнулася, каблук зісковзнув, і Дінку хитнуло до героя-визволителя. Той підхопив її за лікоть, і Дінка завмерла. Її наче обдало невидимою хвилею, серце закалатало і з шаленою швидкістю погнало кров по венах.

Долоні поколювало, в вухах шуміло, від Доміна пахло приємним, дуже чоловічим і явно дорогим парфумом, але справа була не тільки в цьому. Максим продовжував дивитися на неї, а Дінка не могла рушити з місця, немов зачарована. Гей, що взагалі відбувається? Потрібно терміново щось робити.

 — Тут прохід низький, — вона запнулася, насилу підняла руку і вказала наверх, — я уявила, як ваш підлеглий стукнеться головою об одвірок і наб'є собі гулю. Було б весело.

Домін простежив поглядом за її рукою і нарешті перестав її гіпнотизувати, Дінка глибоко зітхнула і, струснувши заціпеніння разом з підтримуючою її рукою, рішуче пройшла вперед. Ззаду почулося чи то схлипування, чи то смішок, але обернутися вона не наважилась. Якщо Домін прийме її за недоумкувату, це тільки на краще. Що з дурепи взяти?

Вона страшенно сердилася на себе за те, що так легко піддалася омані. Подумаєш, чоловік в проході притулився, а вона й розтеклася калюжею, аж ноги підкосились, ти ба, яка цяця. Як ще не впала в його обійми, хоча які там обійми, стояв собі, руки в кишенях і ще й посмішка зневажлива така…

Але він помітив, як її повело, не міг не помітити. То ж нехай краще вважає її дурепою, менш за все тепер хотілося корчити з себе прекрасну принцесу. Як-небудь іншим разом, масаракш...

Помірний шелест карт подіяв на Дінку несподівано заспокійливо, та й, по правді кажучи, Домін справді хотів подивитися на її роботу, а не шукав зайвий привід причепитись. Як той кадр з кримінальних хронік, який поблажливо втовкмачував Дінці, що карти треба «ложити».

Дінка півгодини вбила, роз'яснюючи, що в українській мові вживається слово «класти» з префіксами і без, а «ложити» відсутнє в принципі, але персонаж лупав очима і вірити Дінці відмовлявся. Її тоді врятував власник закладу, чинний поважний дядько. Він досить різко осадив свого супроводжуючого, назвавши Дінку розумницею і відмінницею, а його декількома нехорошими словами. Діна спромоглася не посміхнутися спогадам.

Вони з Доміним зіграли кілька партій в блекджек, потім перейшли на покер.

 — Добре, — похвалив той, повертаючи чіпи і піднімаючись, — тільки нервуєш дуже. Не варто так хвилюватися.

Добрий, чуйний, прекрасний хлопець ...

 — А все ж Плаский має рацію, тобі тут не місце, — і додав без усякої передмови, — ти з кимось зустрічаєшся?

 — Вже ні, — відповіла Дінка, знову дратуючись. Що йому до того, є у неї хлопець чи ні? — Це так важливо?

 — Хочу зрозуміти, чому казино, — відповів Домін, спираючись об стіл.

 — Я вчуся, третій курс. Потрібна нічна робота, — в двісті тридцять п'ятий раз за останні два місяці пояснила Дінка.

 — Ясно. Давай домовимось так, — обличчя Гірця стало зовсім жорстким, — якщо у нас через тебе почнуться проблеми з відвідувачами, ти тут працювати не будеш.

 — А вони можуть бути? — Дінка не могла второпати, що той має на увазі.

 — Побачим, — він розвернувся і, більше не дивлячись на неї, пішов на вихід.

До Дінки підійшов Олексій.

 — Встряла ти, Арєєва, — він підпер стіну, Дінка задумливо зашелестіла картами, — і я з тобою за компанію. Навіщо я тебе тоді впустив, сам не второпаю. Гнати тебе треба було в три шиї.

 — Ну так жени, хто тобі заважає, — карти врізались в колоду, наче ніж у масло.

— Шкода. Стільки здоров'я в тебе вгепав, — Лекс позіхнув, прикриваючись долонею.

 — Треба було мені чухатися швидше. Якби я не стирчала посеред стаффа, на мене ніхто б й уваги не звернув, — Дінка похмуро продовжувала тасувати колоду. Олексій жалісливо подивився на дівчину.

 — Треба було на тебе протигаз надягнути, ось тоді б на тебе точно уваги не звернули. Яка ж ти дивна, Арєєва!

 — Лексе,  — Дінка поклала карти і присунулася до нього ближче, — а чому Горець? Я думала він справжній горець. Чи тому що він безсмертний, як Конор Маклауд?

 — Слухай, Арєєва, тобі з того що? — підозріло глянув на неї Олексій. — Головне, що ти у нас не безсмертна. Не варто було тобі з Пласким лаятись, сьогодні Горець за тебе заступився, завтра невідомо що йому в голову вдарить. І треба було тобі так вляпатись?

 — «Хай нас обмине дужче всіх печалей і панський гнів, і панськая любов», — продекламувала Дінка.

 — У вас баб одна любов на умі, — скривився Олексій і, побачивши, що в зал входять відвідувачі, округлив очі: — Так, арбайтен, Арєєва, арбайтен.

І поспішив в стафф-рум. Він має рацію, Дінці слід менше потрапляти Пласкому на очі. І мовчати, мовчати, мовчати ...