Розділ 17. Джулія

Той, хто кохає по-справжньому хоч одну людину, кохає весь світ. (Фромм)

Повернувшись додому, в першу чергу, я прийняла душ і переодяглася. Думала, що було б непогано поспати, але сон якось не йшов. Мої думки були цілком і повністю забиті подіями сьогоднішньої ночі. 

Я чітко розуміла, що не можна давати волю почуттям, інакше я програю раніше, ніж встигну зробити перший хід. Потрібно було змусити себе спочатку думати, а потім вже говорити та діяти. У що б то не стало, але я повинна була знайти в собі сили й виконати обіцяне. І байдуже що відчувало моє серце, котре намагалися обманути ангельські очі. 

Наша дружба з Сергієм просто не можлива. Як і щось більше, аніж… 

Боже! 

Я мало не застогнала. Гучно та відчайдушно, пригадуючи його витівку. Як він міг? Чого бажав досягти? 

Запалений мозок відмовлявся спати, а серце не переставало калатати. І навіть прохолодний душ не допоміг. 

Я ходила по квартирі з одного кута в інший, виміряючи в кроках кількість моїх провалів за останній час. І необачних думок про… А втім, до біса усе!

Я зайшла в кімнату і дістала з шухляди ноутбук. Відкрила його й включила. Всілася зручніше й знову поринула у світ спогадів. Варто було нагадати самій собі, що насправді важливо. І для чого, я приїхала до столиці, а не продовжувати лити сльози й жалітися на долю. 

Рим не за один день побудували, так і я не зможу вмить виконати свою помсту. Потрібен час та ретельно сплановані дії. І вочевидь, Сергій мені в цьому таки допоможе. 

— Вони за все заплатять, мої дорогі!» — повторила наче мантру, пробігаючи очима по зображенню на екрані. 

Через дві години роботи за комп’ютером, вирішила не робити собі чергову порцію кави, а просто піти спати. Безумовно, недосип давав про себе знати, все-таки з учорашнього ранку на ногах. І якщо я нічого нового не знайшла в тих матеріалах, котрі нещодавно прислав детектив за два дні, то і зараз навряд чи щось там побачу. Та й взагалі — ці спостереження зовсім безкорисні! Потрібно було використовувати більш ефективні методи!

 — А може це й на краще, що Соболь звернув на мене увагу. Якщо мені вдасться зблизитися з ним, при цьому не видаючи себе перед Артуром, можливо, зможу роздобути щось корисне, — вголос висловила власні думки, постукуючи пальцями по столу. Туди раптово застрибнув кіт й невинними оченятами глядів на мене.

— Скучив, малий? — запитала, запустивши руку в пухнасту шерсть, — Голодний?

Кіт видав своє коронне "няв" й зістрибнув зі столу. 

Нагодувавши кота, я попленталася в ліжко. Перед сном ще раз обдумала новий план: 

 — Тримай друга близько, а ворога ще ближче. 

З такими думками я і заснула, попередньо поставивши будильник на десяту ранку. На жаль, але ввечері знову потрібно було йти працювати.

***

 Весь тиждень пройшов по добре завченій схемі: квартира — робота, робота — квартира. Соболь, так більше і не з’являвся в клубі, і я геть зневірилася в спробах реалізувати свої грандіозні плани — зблизитися з цією людиною. Хоча, кого я хотіла насмішити?! Зблизитися — це занадто голосно сказано! При одному погляді на нього, мене кидало то в жар, то в холод. Розумом, я усвідомлювала, що потрібно діяти незважаючи ні на що, інакше справа не зрушить з мертвої точки, а серце твердило, що я не можу наступити собі на горло і спілкуватися з ним.

Мерзенні думки ще більше псували мій настрій, і працювати не хотілося взагалі. В якийсь момент, я навіть думала, що моя помста так і залишиться лише бажанням дурної дівчини покарати кривдників. Стало шкода себе і соромно перед рідними, що я так просто кинула свої ідеї помститися,  ще не зробивши нічого конкретного. 

Я злякалася наслідків і того що мені завдадуть нового болю. 

В один з таких похмурих для мене днів, я сиділа за ноутбуком, в черговий раз переглядаючи теки з непотрібною інформацією. В якусь мить, мені на очі потрапило одне дуже цікаве прізвище — Воронцов Олександр Дмитрович. Деякий час, я пригадувала, де я бачила або ж могла почути це ім’я. І раптово, я усвідомила.  

 Пан Воронцов був одним з адвокатів юридичної фірми, яка вже багато років представляє інтереси Штольца у всіх сферах. 

“А де, як не в юридичній фірмі, можуть зберігатися докази брудних справ бізнесмена” — подумала і відразу написала смс Контакту, щоб він відшукав мені інформацію про «Global city center» і пана Воронцова. Ясна річ, що Олександр Дмитрович не був генеральним директором юридичної фірми Global, але одним з її провідних адвокатів, і, що не дивно, являвся правою рукою того ідіота адвоката, що пропонував гроші моєму батькові. Безпосередньо йти до нього я не стану, хоча сумніваюся, що хто-небудь з них мене знає в обличчя. А навіть якщо і пам’ятає, то навряд чи вважатимуть за загрозу. Що може маленька дівчинка без грошей та зв'язків?

Вже через кілька днів у моїй поштовій скриньці з'явився лист від детектива. А в ньому — досьє на Воронцова: усі дані від дня його народження до останніх виграних справ в цьому місяці.  Проте, чогось цінного — забороненого чи провокативного — в біографії адвоката не було. А отже залякати його чи спробувати шантажувати, аби отримати щось обмін було неможливим.