Розділ 14

Соня

З ранку на боса знову щось найшло. Приїхав за мною не у суворому костюмі, а у спортивному. Зловив моє здивування і розтягнув губи у задоволеній посмішці, ніби чекав такої реакції. Оцінююче пройшовся по мені уважним поглядом, від чого я вжалася у сидіння і приготувалася до нової атаки.

Я ж ледве вчора від нього відірвалася. Цілується цей ненажерлевий негідник занадто небезпечно. Вибиває все повітря. Обпалює. Доводить до тремтіння. Вже не кажучи про табун метеликів, що пурхають всередині мене, і так спокушають розслабитися і піддатися цій мані.

Ну ні, я не збожеволіла. Думка, що я не одна все-таки протвережує. Мені подобається думати про малюка, але страшно уявити реакцію Дана.

Йому ж тільки ночі проводити для розваги. З одною, з іншою, потім викидати і далі брати з черги. З приводу мене, підозрюю, зі мною він би міг кілька разів переспати. А потім починати все спочатку. Бачити Дана з іншою, страждати, забувати, вважати себе дурепою. Проходили, дякую. Досить з мене і минулого з колишнім.

- І чому ти не питаєш, куди я тебе везу? Раптом краду з самого ранку?

Бос зупиняється на світлофорі, і повертається до мене. У його карих очах лукавий блиск. Ой-ой, вже щось задумав.

- Ти ж сам мені сказав, що мій час належить тобі за договором. Кради, але до потрібного терміну поверни, - намагаюся зберігати незворушність, але у самої від цікавості дух перехопило.

- Так можна було? От дідько! А я й не подумав, - тепер він регоче.

Ну все, вже страшно. Дан занадто веселий.

- Так куди ми їдемо? Якщо що, у вас зустріч призначена через півгодини.

Виконую свою роботу. Нагадую. Але ніхто не перейнявся.

- Я переніс на післяобідній час, - бос безтурботно відмахується.

- Отже, справді, крадеш? – мою незворушність зараз же змило.

- Еге ж, прямо зараз це роблю, - киває він, і під'їжджає до великого центру розваг. - Зауваж, не у дрімучий ліс привіз, хоча тобі там би більше сподобалося. Мені захотілося інших розваг.

- Це чому ж мені у ліс, а не тобі?

Чіпляюся за слова і швидко переглядаю територію перед нами. Готелів не видно. У мене ж з Даном поняття про розваги зводиться до одного. Що ще про нього можна подумати? Тільки й жадає напасти. У-у ... самець збочений.

- Софіє, і ти ще питаєш? - бос пересмикує плечима, виходячи з машини.

- Так, мені потрібно знати.

- Тоді зрозумій, серед нас з тобою дикунка тільки одна. Ти навіть на центр розваг і то подивилася злякано.

Ось же гад окатий. Все-все помічає. Але я не завжди така, а тільки поруч з ним. Хто його знає, що у боса зараз на думці?

У моїх варіантах пристойного мало. Та що я брешу? Нічого з пристойного немає.

- Мені можна промовчати, хто серед нас мій бос?

- Звичайно, можна. Молодець, Софіє. Повільно, але ростеш як помічниця.

Ще й отримую сумнівні компліменти.

Подякувати не встигаю.

Ми заходимо у розважальний центр. Дан показує на кабінку ліфта. Далі їдемо не вгору, а вниз, кудись у підземелля. Тільки виходимо і я вже взагалі нічого не розумію.

- Вже не знаю, про що ти там розмріялася, Софіє. А я хотів на картингу покататися.

Густо червонію. Сподіваюся, він думки мої не читав. Чого там тільки не було, але точно не машинок на гоночній трасі.

- Навіщо тобі це? - я у подиві, і це м'яко сказано.

- Не мені, а нам. Ми будемо разом кататися, - як завжди, просто ставить перед фактом. - Раніше не виходило вирватися сюди. У дитинстві взагалі я найбільше пам'ятаю репетиторів. Батьків турбувало моє майбутнє більше, ніж моє дитинство, що проходило повз мене.

Ну треба ж. Мої суворі вчителі і то мене водили часто в парк. А з Дана відразу вирощували боса.

- Добре, я сяду з тобою. Але мені не можна їздити на швидкості.

- Та яка швидкість? Прокотимося кілька кіл, і знову доведеться їхати в офіс.

Говорячи про прокотимося, очі Дана горіли, а при згадці офісу, він невдоволено хмикає у стелю.

Сідаю з ним в одну машинку. Пристібнулася. Боятися я почала ще під час покупки квитків. Я ж не любитель всього екстремального. Мені б тихенько на велосипеді, а ще краще на самокаті.

Машина рушає і розганяється швидше, швидше ще швидше. Я кричу, що це занадто швидко. Дан регоче та вичавлює ще половину швидкості. Обіцяє ще швидше і що все буде гаразд. Адже він за кермом. Він упевнений у собі, а я ось у ньому ні-і-і.

Тримаюся однією рукою за живіт, і за моїми відчуттями, з малюком все у порядку. Здається, у мене екстремал буде весь у невгамовного татуся. Зате я на третьому колі відчуваю нудоту.

- Да-ане-е! - доводиться кликати голосно, тут шумно. - Мені погано, зупини!

- Ого, та ти позеленіла - нарешті зауважує. - Зараз зупинимося.

Везе нас до виїзду з траси. Але мені з останнім відрізком шляху стає гірше, перебір по екстриму. Знаю, що так би просто мені кепсько не стало. Заколисало через вагітність.

Мчуся у туалет, добре, що він поруч. І там вже не стримую себе. Звільняю шлунок, ніби всі нутрощі вийшли назовні. Вмиваюся кілька разів. Тільки тоді стає легше.

- Ну я ж не знав, що тобі не можна картинг, - Дан оглядає мене схвильованим поглядом.

- А ти й не питав, - ображено кажу.

- Наступного разу згадаю про свої мрії, які більш спокійніші.

О, боже! Я ще від цього разу не відійшла, а Дан знайшов собі іграшку, з ким не нудно відшкодовувати колишні пропуски для розваг.

- Відразу попереджаю, додому до тебе я не поїду. Вигадуй щось інше.

Нариваюся, але після гонок я взагалі роздратована.

- Хіба тобі нецікаво, як живе бос? - він підводить брови здивовано. Просто знущається жартами.

- Мені і в офісі боса вистачає. Додому до тебе ні за що!

Ось твердо висловилася. Сама собою пишаюсь. Як же добре за себе іноді постояти. А то все давлю в собі емоції. Не треба цього. Серед чоловіків багато нахаб, не можна їм у всьому потурати.