Розділ 12

Соня

В офісі поводжу себе тихо. Але таке відчуття, що я тут найгучніша. Варто мені пройти по поверху, як співробітники замовкають і спостерігають за мною з підозрою. Колеги більше не хочуть зі мною поговорити, Альберт лякається, а керівниця дизайнерів раптом заговорила на «ви».

Можливо, я перебільшую, що всі тільки й думають про мене, вірніше, про несподіваний наш зв'язок з чудовим босом. Але якщо так і далі піде, то я в кожній собаці на вулиці буду бачити, що мій секрет дізналися без мене.

Зате у кінці робочого дня пощастило. Правильніше навіть, пронесло ненадовго. Бос вирішив не знущатися наді мною своїми прогулянками, не переводити на них чарівність до небезпечного тремтіння. Просто сказав, що сьогодні не буде затримувати, але з ранку приїде за мною.

Хто б міг подумати, що я з такою радістю побіжу в поліклініку?

З ранку не можу - за мною бос приїжджає. Перерви на обід з ним проводжу. Його занадто багато стає, навіть більше ніж занадто. Ось зараз я вирвалася, але навіть у дорозі думаю про нього.

Усіляке думаю. Мало чого втішного. У голову лізуть різні причини, а чому це Дан мене відпустив? Ясна річ, сам поїхав до коханки. Тільки й знає, як прилаштовувати свій збочений хвіст.

Повернулася додому, мене кішка зустрічає. Ось від Кльопи у мене секретів немає. Ставлю чайник, їй корм насипаю. У мене в сумці дзвонить телефон. Беру слухавку і чую схвильований голос мами.

- Соню, ми відчуваємо, ти від нас щось приховуєш.

Ось і приїхали.

- А як ви відчули? - охаю я, думаючи про своє.

- Михайле! Наша донька все-таки приховує, - мама вигукує батькові, і знову до мене звертається: - зрозумій, ти не приїздила надто довго. З роботами у тебе не особливо справи. Краще тобі до нас повернутися і тут вже ми замовимо за тебе слівце.

Чую, як тато підказує, що за великим блатом вони мені допоможуть стати шкільним учителем праці. Влаштують прямо до себе в найкращу школу. Ось щось не віриться, що я пройду конкуренцію. Там тридцять років працює трудовиком дядько Іван, алкоголік зі стажем, але дуже рукастий. Куди мені до нього?

Батьків понесло. Включили на гучний зв'язок телефон. Тепер обох чути. Терміново вимагають переїжджати, а якщо не погоджуся, то і без житла залишать. Вони вважають, що мене тут тримає квартира тітки, є де жити, а самостійності ніякої.

- У мене не вийде поки до вас переїхати. В гості скоро вирвуся, обіцяю. Мамо, тато, в моєму становищі трудовиком працювати небажано…

На мене посипалися десятки питань. А я як уявила, що свою новину при зустрічі скажу, то погано стало.

Навіть моя кішка підтиснула хвіст, чуючи схвильовані крики з слухавки. І так я приймаю рішення, створити ґрунт заздалегідь. Краще по телефону скажу, потім приїду, а батькам вже полегшало.

- Розумієте, так вийшло, що у вас скоро з'явиться онук або внучка…

- Не розуміємо?

- Як це з'явиться?!

Мені не видно батьків, але я уявляю, як вони обімліли.

Коротенько називаю термін, що аналізи у порядку. Ну я б не змогла їх уникати до пологів. Тим більше я сумую за мамою і татом, вони у мене чудові, і кохають мене.

- Соню, але ти ж незаміжня?! - мама з жахом приймає новину таку.

- Хто він? Хто цей гад? Говори, я приїду з ним розберуся! - рішуче кричить батько.

А він такий, що приїде з лопатою.

- Та ви неправильно зрозуміли, я не одна. Ніхто мене не кидав. У мене є наречений, ми просто не встигли розписатися.

Так ось і обдурюю вже своїх батьків. Соромно, неприємно. Але нехай їм буде легше перетравлювати новину про онука. Ще доводиться викручуватися, чому раніше мовчала. Ну тут я виправдовуюся, що хотіла його довше перевірити. Раптом він не годиться для звання нареченого, даремно тоді познайомлю.

Загалом, з ніг до голови спітніла, поки видала всі новини батькам. І вони хоча б перестали змушувати до них переїхати.

Ранок стає несподіваним. Дан приїжджає за мною, але в офіс не поспішає. Вирулює зовсім в інший бік. У чудовому настрої він, а я від того насторожилася.

- Мені потрібно поїхати на об'єкт, зустрітися з партнером. Будеш супроводжувати мене як особиста помічниця, - хоча б ставить до відома, і на тому дякую.

Все одно підозріло мені. Раніше сам скрізь їздив.

- Це ж не тому, що ти мене в офісі одну не хочеш залишити?

- Софіє, ти на що мені натякаєш? Га? - ух, як зиркає карими очищами.

- Не на що, просто уточнити захотілося, - відвертаюся до вікна, більше сховатися нікуди. Начебто я не пам'ятаю, як він сказився, що я з програмістом розмовляю.

- Ось приїдемо, тоді уточню, аж надто ти язиката для помічниці.

Ну і будь ласка, можу і не розмовляти. У нашому договорі не було пункту «мовчати у ганчірочку», бос же навмисно чіпляється.

Приїжджаємо до будівництва торгового центру. Дан спілкується з робітниками, входить всередину, робить виміри приміщення. Я відразу і не помітила молоду пару. Зате Дан їх нібито чекав. Зараз же все кинув і поспішив для привітання своїх близьких знайомих. В останньому не виникло сумнівів, коли вони стали жартувати і сміятися.

- Так, ну я тут основне перевірив. Будемо робити макети дизайну, - бос каже знайомому високому чоловікові.

- Якщо всі справи вирішені, пропоную поїхати всім разом на ланч, - пропонує його приятель.

- Можна, чого б і ні. Тільки я не один з вами буду, - і тут бос згадує про мою скромну персону, і киває в мій бік знайомій парі.

Після слів Дана на мене вже звернули увагу. Чоловік з дівчиною мого віку повернулися до мене з цікавістю.

- Моя помічниця, Софія, - представляє Дан.

- Мене звати Аліса, - до мене ближче підходить мила дівчина. - Чоловік запропонував прогулятися і свою роботу показати. Складно тобі бути помічницею?

-Е-е-е... робота не цукор, - напівшепотом їй кажу. Додаю про себе, що якщо бос Дан, то тим паче.

Найбільше мене турбує, що я десь бачила чоловіка Аліси. Ось вони стоять з Даном, про щось базікають, сміються. Так, так, точно. Він знаходився тоді у клубі, коли я підійшла з пропозицією танець купити. І я вже дізналася, що його звуть Назар. Там був тоді ще один, схожий на нього.