Розділ 11

Данило

Я ще не був у цьому кафе, хоча воно ближче всіх знаходиться до офісу. Прямо на розі будівлі завжди рясніла вивіска. Але мене сюди не тягнуло, вистачало на роботі відбиватися від голодних співробітниць.

Софія обирає собі суп, сендвіч з шинкою і сиром, овочевий салат, запечену картоплю, рибу. Дві склянки компоту. І вона серйозно стурбована вибором між шматком торта і кексом.

А на вигляд-то тендітна дівчина, куди у неї стільки?

- У мене підвищений апетит, - пересмикує плечима, помічаючи, як я давлюся сміхом.

Замовляю собі салат і великий бургер. Ще кава. Мій апетит підвищений з іншого приводу. Терміново треба збити напругу. Некеровані думки стають. Всі ознаки голодняка, хворію.

От дивлюся, як помічниця їсть і вдоволено мружиться, згадується клуб. Моє спостереження за нею, коли злизувала з ложки морозиво. І далі вже несе мене, несе.

Як можна швидше викликаю Каміллу. Ні, краще Жаклін. Та чого розмінюватися на дрібниці, обох!

Повз проходять співробітники. Обов'язково не забувають підійти, побажати смачного, до вух сяять посмішками. Вже набридло кивати. Публічний ланч виходить.

Розглядаю обстановку у залі. Сюди не тільки наші приходять, є і незнайомі обличчя.

От, наприклад, одна підозріла особа. Хлопець віку Софії, у костюмчику, прилизаний, мабуть, менеджер середньої ланки. Вп'явся поглядом у мою помічницю, навіть забув про те, що на підносі суп охолоне. Нагадати йому, чи що?

З іншого боку засік ще одного. Вже з моїх співробітників. Програміст. Той заворожено стежить, як вона на картоплю з рибою накинулася. Гаразд би, на полуницю з вершками. Але ні, манить його сюди, чудика очкастого.

- Софіє, ти сама хлопцям очима стріляєш? При мені?

Не збираюся я мовчати і тепер з'ясовую.

- Гей, Босе... Ой, тобто, Дане. Ми ж начебто пара, - вона плутається у словах, запиваючи моє запитання компотом. Кидає у мене звинувачуючий погляд.

- Ось і я думаю так. Ми прийшли сюди разом, а ти приманюєш всяких. Спеціально? Признавайся?

Думаю, що так.

Я раніше на типаж Софії в упор не дивився. Але у клубі вона якось мене приманила. І обрав її, саму розгублену дівчину з усіх, хто на танцполі крутився.

- Я взагалі не розумію про що ти, - після компоту її голос бадьоріше зазвучав. - Ну хто б на мене задивлявся? Але інша справа, зі мною поруч сидить великий бос. П'ять дівчат тебе зараз очима роздягають, дві сумними пішли. Ще посидимо, і додадуться нові жертви.

- Що-що?

- Моя присутність засмучує твоїх залицяльниць. Дівчата сумують, а ти мені дурні питання ставиш. Ланч їсти заважаєш.

- І де вони п'ятеро? - тепер мене цікавить і це.

Софія пригинається ближче і напівпошепки здає команду залицяльниць.

Точно. Варто було мені повернутися до помічниці головного бухгалтера, як вона спалахнула і опустила голову, мало не у тарілку. Решта теж, смикалися від моєї різкої уваги.

- Бачиш, всі тільки тебе хочуть і про тебе мріють. Але не хвилюйся, я більше мрію тортик поїсти, - заспокоює мене шкідлива помічниця.

Гаразд-гаразд, нехай я погарячкував. Нехай з ким хоче, з тим і буде після договору. Мене турбує, щоб на три місяці не відволікалася від своєї важливої місії - грати потрібну роль.

І нехай Софія нікому не стріляла очима. Але тоді з чого це раптом вона стежить так пильно за мною? Нічого собі, скільки помітила? Жодна з залицяльниць не змогла мною милуватися непомітно. А запитаєш це у лоб, зараз же почне відпиратися, мовляв, чого я її дістаю, наговорюю на скромницю таку. Еге ж, на себе нехай подивиться.

- Отже, нам пощастило. Тобі тортик, а мені... - подумки називаю спекотну ніч зі спокусливою помічницею.

- Давай вгадаю? - пропонує Софія.

- Ну, спробуй.

- Грошей побільше, - випалює, навіть не замислюючись, і тягнеться свій салат доїдати.

- Це всі варіанти? - уточнюю я, а то раптом відволіклася.

Софія киває, що вже достатньо. А мене ще з ранку зачепило, як з похмурим програмістом весело буває. Та я від нього чув за рік двадцять речень. Одними і тими ж словами розмовляє. Про що з ним базікати, від чого посміхатися?

- Ось ти і не вгадала, - звичайно, я повинен її обламати.

- Та-ак? Ну вибачте, босе. Я ж не розбираюся у марках дорогезних автівок, і куди нині модно літати багатіям. Просто загалом назвала, що я хочу всього, а для цього треба грошей.

Ні, я навіть не моргнув на правильну здогадку Софії. Замість того посміявся.

- Сама подумай. Ми називаємо найближчі мрії. У тебе це тортик. А для мене сходити в кіно. Думаєш, я по-простому не можу розважатися?

- Кхе-кхе. Можна промовчати?

Софія прикриває рот долонею. Плечі трясуться. Тепер їй смішно. Гірше нахаби не бачив.

- Можна, Софіє. Мовчати. У кінотеатрі особливо, а то нас будеш відволікати.

- Де-де?

Вона підстрибує на стільці, розкриваючи широко очі. Не думав, що настільки здивується.

- Після офісу ти отримуєш завдання. Сходити зі мною в кінотеатр. Сама знаєш, твій графік роботи належить мені. Цілком.

Софія відповідає не відразу. Знову п'є свій компот, ображено поглядаючи.

- Буде виконано, босе, - цідить вона невдоволено, і просить офіціанта дати їй з собою шматок торта.

Виходимо з кафе, і я себе лаю. Навіщо я сказав про кіно? У мене ж були плани на вечір. Ех-х, доведеться сьогодні знову обійтися без Жаклін і Камілли.

***

Соня

Залишаюся одна у приймальні. Дан вийшов у своїх справах, нічого не сказав. Я більше не стримую невдоволення.

Що ще за примхи такі у нього? Бос же спеціально хотів мене вивести. Точно, точно. Прямо наказав супроводжувати його величність у кіно.

А нічого, що у мене були плани на вечір?

Викликаю свої «плани» через відеочат.

На щастя подруги швидко включаються. У мене ж тут кожна хвилина цінна. У будь-який момент повернеться бос і не зможу як слід поскаржитися.