Розділ 10

Данило

По дорозі до офісу Софія поводиться замкнуто. Перша не заговорює з приводу вчорашнього вечора, але я і сам намагаюся згадувати про це рідше. Нервовий тік вже заробив завдяки своїм родичам.

- Мені можна виходити? - моя помічниця хапається за ручку дверцят машини, ну точно як вчора.

Її зелені очі виблискують занепокоєнням, наодинці вона взагалі поводиться злякано. Тулиться до краю пасажирського сидіння і складається враження, що я тільки й думаю накинутися на неї.

Ну немає у мене інших думок. Скрізь тільки вона, спритна у хитрощах дівчина, яка знімає по клубах чоловіків. Бачте, мені більше разу не світить. Інтим заборонений. Умови у неї такі для договору.

Та що вона собі уявляє?

Сама ж до мене потягнеться перша. І ми ще подивимося, хто порушить умову.

Якщо захочу, знайду собі подружку на раз плюнути.

Хоча чого це я? Мені ж не треба шукати. Кілька номерів колишніх коханок потрібно набрати. Тільки заздалегідь обрати, кого я більше хочу: грудасту шатенку Каміллу або гнучку танцівницю Жаклін. Подумаю і подзвоню. Час вже вимити з голови ніч з упертою помічницею.

- Виходиш або заходиш, коли я скажу. Тобі поспішати нікуди. Три місяці точно, - ставлю Софію на місце, але я ще й нервовий сьогодні.

- У туалет теж відпрошуватися? Якщо що, я вже туди захотіла.

Ну на все у неї відмовки мене добивати.

- Спочатку увійдемо в якості пари. А потім біжи в свій туалет, затримувати не буду.

- Що б я робила без вашої доброти.

Софія бурмоче собі під ніс, але я почув. Дражнить, що тут незрозумілого.

Нічого у неї не вийде, я на таке не ведуся. Це я зміг подражнити її після поїздки до батьків. Звичайно, вона не зізнається, що чекала поцілунок. Але я це бачив, відчував. Чекала.

Змушую помічницю взяти мене під руку, так і входимо. Охорона вітає нас з цікавістю в очах. У ліфті зустрічаємо співробітниць з відділу фінансів. Жінки кулею вискакують на своєму поверсі. Ще трохи і вибухнуть, переповнені новими плітками. Через півгодини будуть знати про нас всі.

Далі з Софією розходимося. Беру з собою папку з документами, флешку, і поспішаю на нараду.

Обговорюємо майбутні закупівлі. Обираємо нових постачальників і рекламні компанії. Здається, всі питання вирішили.

- Данило, затримайся будь-ласка, - кличе мене батько.

Виявляється, є ще питання. І тільки до мене.

- Думаєш, не варто зв'язуватися з новими постачальниками з Китаю?

- Ні, сину. Я думаю, що ти сам підозріло швидко знайшов собі заміну нареченої. Всю ніч думав і не дає мені спокою дивний збіг, - батько на мене дивиться з підозрою, постукуючи ручкою по столу.

Невже здогадався?

Беру себе в руки. Так просто не здамся.

- Ти ж чув, у нас із Софією буде дитина, - дістаю свій безпрограшний аргумент.

- Так-так, я ще не глухий, - відмахується батько. - Софія нам сподобалася, вона мила дівчина. І буде гарною матір'ю. Але ти - що? Я ж знаю тебе, сьогодні у голові одне, завтра інше, та й  в основному розваги.

- Ну починається!

- Ні, сину. Закінчується, - продовжує суворим тоном батько. - Я втратив через тебе друзів, партнерів і шанс виконати мрію. Давно мріяв про злиття корпорації з Купчиними. Заради тебе переступив через себе. І тепер ти зобов'язаний не підвести мої очікування. В іншому випадку, ти не знайдеш себе у моєму заповіті. А тепер іди, іди, та не забувай про вагітну наречену піклуватися.

Виходжу із залу для нарад похмурий. Надто вже батьки перейнялися долею фіктивної вагітної. Тепер я хвилююся, що план під загрозою. Хоча я ж все розрахував. Від випадкового зриву ніхто не застрахований. Куплю нову довідку і всі тут справи.

Не зрозумів?

Гальмую біля прозорої стіни відділу дизайнерів і програмістів.

Особиста помічниця повинна бути у приймальні. Але там її немає. Я бачу помічницю за прозорою стіною біля столу з кавоваркою для співробітників.

Софія стоїть поруч з програмістом, зазвичай, похмурим хлопцем в окулярах. Зараз він зовсім не похмурий, рот не закривається від балаканини. Софія сміється і попиває з чашки напій.

Отже, як зі мною, так умови? Робота і все. Неприступна, горда.

А як з цим дурнем в окулярах, так ось-ось обійматися почнуть.

Рішуче вриваюся у двері відділу. Мене батько так не розлютив своїм заповітом, як я побачів веселощі Софії. Для мене у неї тільки пирхання найчастіше.

***

Соня

Альберт замовкає на півслові, а чашка в його руках затряслася. Спиною відчуваю, десь небезпека поблизу. Все ближче і ближче.

- Софіє, у приймальні у нас багато роботи, - ось і він, з'являється Його Величність Бос. - А у тебе, дивлюся, взагалі вільний графік? - суворо звертається до мого колишнього сусіда по столу.

- Ніяк ні, Данило Віталійовичу, - Альберт моргає розгублено. - Я ось, знайшов помилку в програмі, хотів вам показати…

- Знайшов, отже, усунь. Не до тебе зараз, - бос не особливо з ним церемониться.

Начебто говорить холодним рівним тоном, але ніздрі у нього роздуваються. Можна подумати, що я йшла гуляти. Мені потрібно було занести сюди папери на підпис, сам же бос і посилав. Зустрілися з Альбертом, слово за слово. Він, мабуть, ще не в курсі про те, як ми з Данилом в офісі з ранку вдавали з себе парочку. Розговорився більше звичайного і запропонував каву. Я з недавніх пір перейшла на какао. Всього ненадовго приймальню покинула.

Глянула у чашку, там ще половина залишилася. Потім на боса, пихкає, бач який незадоволений.

Гаразд, не буду ризикувати. Все одно не дозволить ще з Альбертом постояти. Краще з собою заберу. Махаю Альберту до зустрічі, і поспішаю на вихід.

Бос до приймальні мовчить. До себе йде. От і добре. Нічого свої проблеми на чужі плечі перекладати. Його там доводять на нараді, а потім, кого під роздачу? Їй богу, рабинею себе вже відчуваю.

Не минуло й години як Данило викликає до себе.