Розділ 7

Соня

З ранку вислуховую питання від керівниці мого відділу, чому саме мене взяли на посаду помічниці боса. Їй доповіли ще до мене. І хоч радує, що нікого для цього Данило не звільняв. Попередня помічниця, сувора дама, і сама хотіла перейти на більш спокійну посаду. Так що з її боку пощастило. Про себе я краще промовчу. Моє везіння не знайоме зі спокоєм.

Довелося вигадувати, що це нове правило для проходження стажування. Як ніби мені бос про це сказав. Перевірка, так би мовити, співробітників на міцність. Керівниця очманіла, але хоч приставати перестала.

Входжу в наш просторий кабінет з безліччю столів. Колеги шушукаються. З моєю появою затихають. А раніше ж такого не було. Навпаки, могли для мене повторити.

Але я все одно чемно вітаюся. Мені у відповідь кивають голови, навіть не виглядаючи з-за моніторів.

І тільки Альберт не витримує, коли я збираю свої нечисленні речі для переїзду в приймальню, на побігеньки до Князєва.

- Так ти тепер не будеш зі мною поруч сидіти? - зітхає програміст з сумним поглядом.

- Це тимчасово, потім ще, може, посидимо коли-небудь, - заспокоюю хлопця.

Поняття про час і коли таке трапиться, мені поки складно уявити. Я ж взагалі не впевнена, що зможу потім тут працювати. Хоча б гроші отримати, а посаду можу втратити.

Єдиний відомий мені термін - вчора назвав гінеколог. І, чесно кажучи, у майбутнє мені поки страшнувато дивитися.

- Але я обіцяю заглядати на чай, і з мене будуть солодощі, - у кінці все-таки не даю Альберту вважати мене, що випала повністю з човна.

- Гаразд, тоді почекаю, - погоджується він.

По дорозі до приймальні думаю, що, чи не дала я надію Альберту? Чай, це ж по-дружньому, малося на увазі. Якщо куди піти далі, то ми вже не вдвох вирушимо. Мене-то вже можна за двох порахувати.

У приймальні мене чекала попередня помічниця боса. Вона не сильно горіла бажанням розпорошуватися і перетворюватися у терплячого вчителя.

- Слухай уважно і запам'ятовуй. Всі записи роби в цьому файлі, час на наради і переговори тут відзначай, - вона швидко клацає вкладками на комп'ютері у мене перед носом. - Бос полюбляє каву без цукру, подвійний еспресо з ранку і ввечері американо з вершками.

На все кивала, записувала до себе в блокнот. В голові частина інформації перемішалася в кашу. Колишня помічниця під кінець роздобрилася і дозволила дзвонити або приходити до неї на поверх вище, якщо виникнуть питання. Вона тепер стане головною у менеджерів з персоналу.

Так я і залишилася одна.

Ой, ненадовго.

Двері у приймальню відчинилися, і з'явився Його Величність Бос. Хоч з ранку я трохи перепочила, поки він відлучався на перевірку робочих об'єктів.

- Ну як ти, Софіє? Освоїлася вже? - з іронією у голосі цікавиться.

Еге ж, якраз реверанс репетирую. Ще дві прогонки залишилося.

- До роботи готова, я труднощів не боюся, - вголос зовсім інше говорю і з розумним виглядом моргаю у монітор, включаючи перезавантаження.

- Ну от і чудово. Чекаю кави і зведення з відділу фінансів. Зв'яжися з постачальником, перенеси на завтра зустріч. І не забудь мені ланч замовити.

- Слухаюся, босе!

Данило кашлянув підозріло, неначе сміх спробував приховати.

Нічого не бачу смішного. Нічогісінько.

Які зведення? Які постачальники? От лихо!

Біжу до кавомашини, тисну на кнопку. Потім до столу, риюся, шукаю, що схоже на зведення. Папери падають, я лізу за ними. І з переляком згадую, що казала мені колишня помічниця про ланч. Озираюся на кавоварку, а я ж забула чашку підставити. Гарячі цівки на стіл потекли.

Охх, як складно дається перший день, коли він пов'язаний з Князєвим. Відчуття, що він мене промацує наскрізь, так і виводить мене з себе. Всі розумні думки у желе перетворюються.

Двері боса знову відкриваються.

- Так я і знав. Травенська, не розгроми мені приймальню!

- Босе, ще й п'ять хвилин не минуло. Скоро все буде у вас, - визираю з-під столу з обіцянкою.

- Ну-ну, з такою помічницею мені і до завтра не дочекатися, - і знову грюкає дверима.

Гад справжнісінький.

Зв'язуюся з колишньою помічницею. Швидко з'ясовую, що за зведення потрібно самій побігти до фінансистів, а не вишукувати диво на столі.

Витираю стіл від кавової калюжі. Готую злому босові новий, нехай п'є і обляпається, і навіть поперхнется.

Заношу все у кабінет, тримаючи піднос попереду, як у кращих будинках.

- А стукати в кабінет вже не треба? - радості від моєї появи мало у боса.

- Але ви ж самі сказали зайти, як я е-ее…

- Софіє, звикай до правил. Мої вимоги швидко виконуй, стукай, і не забудь, куди ми сьогодні разом підемо. Все зрозуміло?

Звичайно, не все. Мені ось хотілося б додати пункт у свої права, що можна боса стукнути підносом. А хто його дасть?

- Я ж можу це залишити? - показую на те, що принесла.

- Залишай. І з приводу ланчу, - Бос обриває наказ, пильно розглядаючи мене з якимось підозріло хижим поглядом.

Щоки починають горіти, він бентежить мене і лякає.

- Я не їстівна. Гірка дуже.

Моя справа попередити. Аж надто він ненажерливо втупився.

- Твоя остигла кава теж так собі, - опускає мене до напою.

- Це я турбувалася, щоб ви язика не обпекли. А то як же я буду слухати накази?

- Треба ж ... ще ніхто так про мій язик не турбувався. Софіє, ти сама дбайливість, як я подивлюся.

Встає і повільно до мене наближається. Раптом захоче подякувати прямо зараз?

О ні, ні, ні ... я задкую, він точно небезпечний. У цього змія-спокусника один поцілунок такий, що можна без одягу вже схаменутися. Проходила вже, повтору не буде. Одна помилка і у минулому. Досить з мене, скромної дівчини. Нехай краще знімає інших.

- Можна вже йти? Мені приймальню не можна залишати, раптом хтось подзвонить.

Бос в цей момент проходить повз мене і лізе в офісну шафу для документів. Ну ось, він і не збирався нападати, зате я накрутила себе ого-го.