Розділ 6

Соня

Бос помітно веселішає після згоди на його пропозицію. Тягне хитру посмішку, тарабанить пальцями по столу у такт моєму стрибаючому серцю в грудях, від розуміння, куди і як я влипла.

Все ще б’ється у голові розумна думка - відмовитися. Ну так, я можу. Але без роботи ж скоро залишуся і,... чесно кажучи, я у паніці. Напевно, тільки тому і прийшла погоджуватися.

Сама я хоч десь, але влаштувалася б. У крайньому випадку, можу піти не за фахом. Готувати вмію, трохи шити, знання англійської оцінюю, як середній рівень, читаю, розумію, тільки розмовна мова слабенька.

Що ж я ще такого можу? Задумалася.

-Хм-м... - Бос теж задумливо поглядає на мене. - На термін стажування і нашого договору я переведу тебе тимчасово на іншу посаду.

От і приїхали.

- Мені і стажистом буде непогано, - пискнула я, не чекаючи доброго.

- Ну чому ж, Софіє? Ти пройдеш стажування, якщо впораєшся, і так. Але мені буде зручніше бачити тебе частіше, завжди під рукою. Розумієш, про що я?

Ой, матусю.

Під рукою, це ж занадто близько. На новий інтим нехай цей нахабний гад і не сподівається. Мені його той ще виношувати тепер.

У моєму плані швидкого заробітку заради малюка бачилося - кілька разів підтвердити, що я народжу босові спадкоємця. Ну і досить з нього. Потім гроші забрати. А тут пішли додаткові пункти до мене чіплятися.

Суцільне свавілля!

- Н-ні, я не розумію. За вашою ногою мені випадково повзати не треба? - просто уточнюю, якщо що.

- Ото вже гострий язичок свій вкороти! Гляди, яка зухвала, - хмикає бос роздратовано. - Станеш моєю особистою помічницею. На три місяці тільки. І потім, куди захочеш - перейдеш.

І відмахується так безтурботно, що його зовсім не турбує «потім».

Розумію для себе, що Князєву припекло, терміново знадобилося за мій рахунок влаштувати хитрий план. Тільки я з нас, знаю, що буде потім, а йому хоч би що, аби впоратися.

- Данило Віталійовичу, - як можна стриманіше вимовляю, а на язиці-то крутиться: Данило гад такий обнаглівший. - Ви самі зважилися мене включити у свою таємницю…

- Не наважився, а довелося, - перебиває мене. - Нас бачили разом в клубі і по камерах можна перевірити. Довідки навів про тебе і все підтвердилося. Ти, Софія Травенська, чудово підходиш на фіктивну роль моєї дівчини, від якої скоро буде спадкоємець.

- Дякую за велику честь... але що ви скажете через три місяці? Як я залишуся тут, і куди дінеться спадкоємець?

- Ну-у... випадково зникне, так буває, - бос діловито розводить руками. Теж мені фахівець по вагітним. - Іноді трапляються зриви. У кінці скажемо з сумними обличчями, що виносити тобі не вдалося, ще будемо намагатися. І пізніше вийде, що ми розбіглися. Мені цього часу вистачить вирішити свої проблеми, тобі - заробити грошей і надійно потрапити у мою корпорацію.

Під столом непомітно гладжу свій ще плаский живіт.

«Не слухай його, мій маленький. Нікуди не зривайся через три місяці. Нехай він сам потім ходить з сумним обличчям».

- Які ще питання? Як на мене, тобі неймовірно пощастило, Софіє.

Угу-угу.

Зараз на стіл залізу до боса і радісно пострибаю.

Ой, згадала. У моїх здібностях є ще танці. У школі відвідувала гурток. Можу чечітку зарядити, що мало не здасться.

- Так, у мене ще є питання, - дозволили запитати, тож, будь ласка: - А чому ви такий багатий і привабливий чоловік не знайдете собі справжню дружину? Нехай від неї б і з'явився спадкоємець. Хіба вам не хочеться побачити свою дитину, грати з нею, виховувати?

- Ау, Софіє? Якби мені цього хотілося, то навіщо б я тебе підключав?

Удар під дих. Ну добре, тримаємося.

- Ви могли й не встигнути? - припускаю я, приховуючи, як неприємно впізнавати своє жалюгідне місце.

- Ні і ні, я нікуди не поспішаю. У найближчі роки у мене не буде дружини і тим паче дітей. Це зрозуміло?!

Ух, як гаркнув у кінці, що я від переляку кивнула.

Зрозуміло йому.

Потай радію, що не зізналася про свої дві смужки. Якщо Данило настільки принципово проти дітей у найближчі роки, то ... то мені точно не можна ризикувати.

Хто його знає, на що він піде? Іноді погляд боса віддає демонічним блиском, мене трусить на стільці, і тремтіння це не проходить.

- Сподіваюся, зі мною тепер все зрозуміло. А щодо тебе, Софіє? Ти дуже симпатична дівчина, не дурна, хоча іноді такою хочеш здаватися. Можливо, готувати вмієш, полюбляєш книжки і домашніх тварин. Так ось, чому ти не знайшла собі хлопця або чоловіка? Чому по клубах знімаєш чоловіків? Хіба на тебе безкоштовно не поглядають?

І з такою впевненістю запитує, що вже видно, сам за мене все вирішив.

Якщо і виправдовуватися мені, то не більше, ніж йому. Тільки у мене бос став другим чоловіком і першою спробою когось підчепити для лікування. А я у нього очевидно сотою!

І кому з нас вішати гулящій ярлик?

Сказ і злість на боса загострилися.

***

Данило

Дівчина кидає на мене гнівні погляди, кусає губи і очевидно незадоволена питанням. Але вона перша почала до мене чіплятися, а чому я такий, чому не біжу від холостяцького життя. З якої радості я повинен хотіти на себе вішати ярмо? Мені і так непогано живеться.

- Ви чудово все підмітили, Данило Віталійовичу, - все ж не йде від відповіді, схрещуючи руки попереду. - Мені цікавіше знімати у клубах чоловіків, ніж зустрічатися безкоштовно. Ось кого захочу, того і зніму. Вас, наприклад.

От зараза!

- Ти це ... забудь свої збоченські нахили! - я зриваюся, підвищуючи голос. - Більше ніяких чоловіків за подарункові конверти! На три місяці повинна бути мені вірною.

- Це ще чому?

Вона ще й дивується, щоб мене!

- Якщо згодна на наш договір, тоді працюєш за моїми тільки правилами. І в них ти не вештаєшся по клубах з подружками. Не купуєш танці та інше. А краще взагалі про кожен крок даєш заздалегідь знати. Довіри до тебе у мене замало.