Розділ 2

Соня

Через місяць моє життя різко почало налагоджуватися. Подруги з радістю вітали з білою смугою. Якимось дивом я змогла пройти конкурс на вакантне місце у штат дизайнерів престижної корпорації. Поки взяли помічником на стажування, але вже непогану зарплату пообіцяли.

Два перші тижні роботи пролетіли у метушні. Мені треба було багато у чому розбиратися. Дивитися у колег, як оформляти заявки, як правильно розраховувати дизайн для концепції розважальних центрів і клубів. Стільки всього навалилося, що я ледве виповзала з офісу. Тішив доброзичливою атмосферою колектив. Не всіх могла назвати добрими, але і ворожість не відчувала.

Начальство теж здавалося цілком адекватним. Кілька разів бачила літнього боса, з боку він мені здався суворим і вимогливим дядечком. Колеги називали Князєва Віталія Сергійовича - терплячим і собі на думці. Зате другого боса, його сина, Князєва Данила - різким на будь-які рішення, самовпевненим і дуже привабливим красенем.

Другого боса я ще не бачила, він у відрядженні. Тільки за чутками і дізнавалася про нього. Все ж таки для відділу дизайнерів головний бос - молодший Князєв. Старший, мало цікавиться сферою наших розробок, більше займається відділом реставрації міських старовинних фасадів.

В особистому житті теж з'явилися поліпшення…

Мені багато у чому допомагав освоюватись Альберт Лопатін, він працює тут програмістом. Наші столи знаходяться поруч, і я частенько кличу його на допомогу, або він бачить по мені, що справа труба, тоді підходить сам.

Симпатичний хлопець, можна сказати, та ще й талановитий. Нарешті я не бачила хлопця - гулящим самцем. Альберт у всьому здавався позитивний. Навіть так подумалося, що піду з ним на побачення, якщо покличе.

Мої райдужні думки перебиває начальниця відділу.

- Соню, сьогодні повернувся з відрядження наш бос Данило Віталійович Князєв. Сходи, віднеси йому останні звіти і будь привітна, з усім погоджуйся.

Навантажує мене папками з роздрукованими схемами та іншими папірцями. Альберт бажає удачі, і я вирушаю до боса, хоч подивлюся, який же він. Ще його не бачила, але стільки всього знаю вже про цього загадкового Князєва.

Найчастіші плітки тут в основному про нього. Думки різні, від обожнювання до минулих образ через штрафи.

У нього є наречена, від якої краще триматися подалі. Ревнива до остраху, і звичайних співробітників вважає рабами свого нареченого. Багачка і мажорка, її вбрання потім обговорюють тижнями. Варто їй поскаржитися батькові Данила, як він одразу може співробітника з місця звільнити. Як вона пов'язана з Князєвими, точно не зрозуміла, але перетинатися не збираюся з такою красою пихатою.

Заходжу у приймальню. Вітаюся. Секретар запитує у боса, чи можна мені ввійти. І я переступаю поріг кабінету.

- Ой-й…

Випалюю замість привітання, і від шоку папки падають з рук.

Опускаюся на підлогу і збираю папери тремтячими руками. Тільки б чимось прикритися. Волоссям? Звітами? Але ні, не допоможе. Данило Князєв встиг мене розглянути.

- Не зрозумів? - Бос обходить свій стіл, підходячи до мене ближче. - Це що ж виходить? Поки мене не було, тебе прийняли сюди на роботу? Ти переслідуєш мене, чи що?!

Він здивовано роздивляється мене, ніби я повинна бути в його чорному списку. Про мене й казати нічого... у шоці кліпаю очима і ротом хапаю повітря.

Я ж так хотіла забути ту зустріч з небезпечним брюнетом з клубу. Іноді згадувала його тільки у таємних фантазіях. Вселила собі, що порада подружок допомогла.

Еге ж. Як вона допомогла? Кому?! Якщо навпроти мене стоїть мій бос і безпосередній начальник. І це саме до нього я підходила з пропозицією: танець купити.

Потім нагорі клубу все здійснилося. Мені хотілося думати, що я пересилюю себе, що мщуся так колишньому, або що я така розпусна дівчина.

Тільки з цим шаленим чоловіком, забула і де перебуваю, і хто я. Згадала трохи пізніше. Незнайомець відправився у душ. Швидко зібралася і втекла.

Вийшла тільки одна неприємність...

Під час поспішних зборів з сумки випав конверт з грошима, подарунок подруг. Помітила це вже внизу сходів. Але, звичайно, підніматися не стала. Бігом мчала з клубу, хотіла забути свою ганьбу якомога скоріше.

У мене залишалася надія на те, що моя ганьба ніколи не розкриється. Тепер і цього немає.

Доля, немов пожартувала наді мною. Дала найкращу роботу, яка у мене тільки була. І боса, з яким я збиралася ніколи не зустрічатися.

І гаразд я, у нього взагалі-то є наречена!

УУ-у... Бабій. Підсмажити б таких за одне місце!

- Я... я конкурс пройшла. Мріяла потрапити сюди на роботу, - невиразно шепочу, готуючись писати вже заяву, якщо змусять.

- Ну звичайно, в клубах у тебе одні конкурси. Тут інші. Цікаво, що ще тобі знадобиться від мене…

Підходить до ноутбука, там клацає мишкою, шукає щось.

Я не знаю, що робити. Виправдовуватися? За що? Він сам мене потягнув тоді на другий поверх. Грошей не просила. Навпаки, своїх позбулася.

- Знайшов. Травенська Софія Андріївна. Сьоме місце роботи за два роки після навчання. Хм-м... знаєш, у чому проблема? - піднімає на мене глибокий погляд золотисто-карих очей, змушуючи нервово здригнутися.

- У чому?

- У нас далеко не всі проходять стажування. Краще тебе відразу звільню.

- А якщо я старатимуся?

Швидко не здаюся, повоюю ще. Поки він бігав по своїх відрядженнях, я не спала тиждень, готувалася до конкурсу. Чесно перемогла.

-Хм-м, таке я не виключаю. Але як щодо вміння тримати язик за зубами? Ти вмієш зберігати таємниці, Софіє?

Гаразд би просто питав. Але бос підійшов до мене небезпечно близько.

Дражнить своїм ароматом, нагадуючи про недавнє божевілля. Щоки горять, а у грудях серце калатає.

У думках вже біжу без огляду подалі від жорстокого Данила Князєва. Так би і зробила, але він міцно вчепився у моє підборіддя і підняв обличчя, щоб у мої очі заглянути.