Розділ 5. Пов'язана

Прокидатися цього ранку було досить дивно. І, на щастя, у момент, коли я розплющила очі, Ніколас не лежав поряд зі мною — тоді б я, після всього, що сталося минулої ночі, однозначно почувалася ніяково. М'яко кажучи, ніяково. Дуже й дуже м'яко кажучи.

Можливо, здогадуючись про це, новоспечений чоловік прокинувся раніше і залишив мене в ліжку саму, чим дав трохи часу, щоб прийти до тями, зібратися з думками та й просто перетравити той факт, що вчора я… як би це сказати… мало була схожа на пристойну і скромну дівчину, якій ДОВЕЛОСЯ лягти в ліжко з малознайомим чоловіком.

Як не дивно, кілька наступних хвилин я просто лежала, дивлячись у стелю і червоніючи, здригалася, згадуючи все, що відбувалося цієї ночі. От чорт! Потрібно якнайшвидше взяти себе в руки і нагадати собі, що до чого. Бо ще диви, добавки захочеться! Що для мене не зовсім морально прийнятне і не зовсім розумно з огляду на обставини, через які весь вчорашній день взагалі стався.

І все ж таки не було сенсу заперечувати: Ніколас як чоловік зробив усе, щоб про ніч із ним я не шкодувала.

Але на цьому фантазії і зітхання однозначно слід обірвати раз і назавжди! Лише співпраця. Зробити те, що йому від мене потрібно, отримати розлучення і згадувати про те, що сталося в цьому ліжку, просто як про одну шалену і приємну помилку.

Нарешті привівши свої думки до ладу, я встала з ліжка, переодягнулась у темно-фіолетову домашню сукню, що висіла в шафі, і саме встигла розчесати волосся, коли почувся стукіт у двері.

— Литиціє, я можу зайти?

— Так, звичайно, — відповіла я, кладучи гребінь на туалетний столик.

Ніколас був одягнений по-домашньому просто: штани та біла сорочка, розстебнута на верхні ґудзики. І прокляття, виглядав він у цьому надто сексуально! А разом зі спогадами про минулу ніч цього виявилося достатньо, щоб я знову здригнулася, відчувши мурашки, що пробігли по тілу. І, не бажаючи дати йому зайвий привід вважати мене легковажною, швидко відвела погляд, щоб якнайшвидше привести думки до ладу.

— Доброго ранку, — тим часом сказав чоловік, підходячи ближче до мене. — Радий, що ти вже встала, нам саме час збиратися. Снідаємо та вирушаємо до двору. Скоро церемонія коронації, і, як ти здогадуєшся, ми маємо бути на місці ще до початку.

— То чого ти все ж таки від мене хочеш? — поцікавилася я, нарешті вирішивши, що достатньо оклигала і тепер можу знову спокійно дивитись на нього.

— Розкажу дорогою, — пообіцяв чоловік. — А поки що… хочу тебе попередити про дещо, перш ніж ти опинишся в палаці.

— Що ж?

— Мій фамільяр,— серйозно відповів Ніколас. — Ти впізнаєш його за подобою чорного кота з моноклем, з білими рукавичками на лапках і пишними білими вусами на мордочці. Оскільки ми тепер одружені, я наклав на тебе заклинання, завдяки якому ти, як і я, зможеш бачити його, навіть коли він залишається невидимим для всіх інших. Тієї ночі, коли я привіз тебе, він, на щастя, не повернувся до мого дому, а залишився при дворі стежити за спадкоємцем престолу, як я йому й наказав. І це добре, бо інакше в нас могли б бути проблеми.

— Тобто? — розгублено простягла я, наморщивши лоба.

— Як би тобі сказати… Парцифаль дуже прив'язаний до свого хазяїна і дуже ревнивий. Саме він постарався, щоб розкрити мені очі на Гвен і зруйнувати наші стосунки з нею.

— Ой, — гикнула я.

— Ну ось так, ой, — тяжко зітхнув чоловік. — Тому дізнайся він, хто ти насправді — сам тебе й здасть. Причому зробить це так, щоби під удар потрапила одна тільки ти, а я вийшов із води сухим. Повір, цьому паршивцю вистачить для такого мозку.

— Цікаві в тебе улюбленець, — присвиснула я.

— Про те й кажу, — похитав головою Ніколас. — Тож Парцифаль — також один із тих, для кого ми з тобою маємо відігравати щасливих молодят, які квапливо одружилися через велике кохання з першого погляду. Пізніше я поступово введу його в курс справи, щоб це було максимально безпечним для тебе.

— Ясно.

— У такому разі пропоную вирушити до їдальні, мій домашній кухар повинен саме закінчувати свій фірмовий омлет. І так, якщо ми переспали, залишившись після цього в добрих стосунках, то називай мене Ніком, — усміхнувся він. І, взявши мене під руку, повів за собою, досить однозначно відзначаючи, як мої щоки знову вкрилися легким рум'янцем.

Нік не збрехав, омлет справді був чудовим. Так само, як чорна кава та легке вишневе суфле, з’ївши яке, я переодяглася в парадну чорну сукню і одягла комплект із куплених напередодні прикрас. Після чого мені зробили гарну зачіску, професійний макіяж та свіжий манікюр під образ, замість весільного.

— Чудово виглядаєш, — усміхнувся Нік, зустрічаючи мене біля входу у стильному чорному костюмі. І, провівши до своєї машини, відчинив дверцята, запрошуючи сісти на переднє пасажирське сидіння.

— Тож поговоримо? — запропонувала я, коли чоловік вирулив з території маєтку і погнав автострадою у напрямку до центру столиці, де знаходився королівський палац.

— Так, саме час, — кивнув він, впевнено стискаючи кермо.

— То з якою метою ти вибрав мене для ролі своєї дружини-союзниці у кураторах відбору?

— Можеш дякувати за це своєму походженню, — повідомив Ніколас. — Так само (я в цьому навіть не сумніваюся), як і за те, що тебе тоді захотіли прибрати і провернули ту каламутну історію зі звинуваченням у вбивстві лорда Гройса.