Розділ 4. Фальшива наречена

Важко уявити дівчину, яка, дивлячись у дзеркало, не раділа б, бачачи в ньому те, що я зараз бачила. Складна елегантна зачіска, зроблена висококласним перукарем; професійний макіяж та манікюр; добре підібрані вишукані кольє та сережки. А найголовніше — чудова весільна сукня, яка робила мене схожою на чарівного білого лебедя.

І я, напевно, кривитиму душею, якщо скажу, ніби не раділа, дивлячись на себе цієї хвилини. Просто тому, що дозволила собі на мить уявити, ніби все по-справжньому, а мені, такій гарній, належить вийти заміж за реального прекрасного принца.

Ось тільки все це не було по-справжньому. Я — лише фальшива наречена. Яка ось-ось стане фальшивою дружиною.

Проте перестати насолоджуватися своїм відображенням зрадницьки не вдавалося. Хоча від дзеркала все ж таки довелося відійти, щоб сісти в прикрашену квітами білу карету та поїхати до головного столичного храму. Де, стоячи біля вівтаря, на мене чекав наречений.

Рухаючись, немов у трансі, я підійшла до Ніколаса по простеленій від входу червоній доріжці, під урочисту і ніжну музику, коли на мене летіли рожеві пелюстки. Ну а потім… потім — наче провал. Уся церемонія для мене змазалася, обертаючись на суцільне запаморочення. Опритомніла ж я лише в той момент, коли жрець оголосив нас чоловіком і дружиною... і Ніколас впевнено, пристрасно поцілував мене. Так, ніби це було й не на публіку. Так, начебто це було й не вперше. Напевно, саме тому я, нервуючи, трохи піддалася і затремтіла, відповідаючи його теплим губам.

Після цього ми вийшли з храму, тримаючись за руки, на які були надіті наші обручки, і попрямували до маєтку мага тіней, де в саду вже було підготовлено все для пишного свята.

— Не хвилюйся, все пройшло ідеально… дружино, — посміхнувся Ніколас, під руку йдучи зі мною по саду, де вже веселилася частина гостей, що встигли дістатися сюди до цього моменту, тоді як другій половині запрошених ще належало прибути.

— Так, вибач, це моє перше фіктивне весілля… втім, як і не фіктивне теж, — нервово засміялася я.

— Ти чудово тримаєшся як на новачка… наскільки про це може судити інший новачок, — підморгнув маг. — Нічого, якось упораємося. А поки що просто розслабся і спробуй отримати задоволення.

— Поговори мені тут, — усміхнулася я, легенько тицьнувши його ліктем у ребро.

— Що, знову насильство у сім’ї? — награно обурився маг.

— Саме воно! Тож дивися мені тут, не провокуй мене, грізну домашню аб'юзерку!

— Кошмар, свавілля, заяву до варти на тебе напишу! — засміявся Ніколас. І, миттю глянувши на фотографа, що націлив на нас об'єктив своєї камери, різко притиснув мене до себе, щоб накрити довгим, глибоким поцілунком! Який був надто гарний, чорт забирай! Неквапливі, але впевнені рухи губ; верткий язик, що чуттєво ковзає в моєму ротику; легка щетина на вольовому підборідді, яка трохи поколювала ніжну шкіру мого обличчя... Цей чоловік умів спокушати. Вмів робити так, щоб від нього зривало дах. І нехай таке з мого боку досить легковажно… але це мені подобалося! Принаймні зараз. Особливо з поправкою на першу шлюбну ніч.

— А ти непогано цілуєшся, — грайливо шепнула я, коли темний маг, легенько прикусивши мою нижню губу, нарешті відсторонився.

— Радий, що тобі подобається, — хмикнув він, тягнучи мене за собою садовими доріжками, переповненими знатними гостями. — Тому що сьогодні нам, як нареченому та нареченій, доведеться чимало цілуватися перед гостями.

— Прозвучало як погроза.

— Це вона і є, — підморгнув Ніколас, знову захоплюючи мене своїми губами! На цей раз, на щастя, ненадовго. Лише на кілька секунд, перш ніж разом зі мною підійти до групи гостей, які почали вітати його з одруженням. Тож прийти до тями мені було простіше, ніж якби це знову тривало так само довго і дахозносно.

— І все-таки ти нахабний пройдисвіт, Ніку! — реготнув один із гостей, попиваючи ігристе вино. — Закрутив голову першим красуням. Весь двір уже робив ставки, хто ж із них тебе зловить… а ти РАЗ — і одружився з дівчиною, яку привіз із глухої провінції! А вона ще й такою чарівною виявилася...

— Щодо всіх тих «перших красунь», то вони собі самі голову закрутили, я ні до чого, — посміхнувся Ніколас, притримуючи мене під руку. — Їхня хвора уява — не мої проблеми.

— От не скажи, леді Сейрелла зараз просто рве усе на шмаття, — хмикнув другий чоловік, вихоплюючи канапе з підносу офіціанта, що проходив повз. — А леді Арісхільд вчора, кажуть, так рознервувалась, що вдарила покоївку, і в результаті їй довелося виплачувати тій дівчині компенсацію, щоб не доводити справу до скандалу.

— Істерики Гвен — це не більше, ніж її особисті проблеми. Ну а щодо Жанни, то мені навіть сказати нічого щодо цієї примхливої розбещеної вертихвістки, яка не розуміє, коли слід пригальмувати.

— Бачу, тебе вони довели до ручки, — важко зітхнув третій чоловік.

— Мені здавалося, що це давно не новина, — холодно знизав плечима маг тіней.

— Просто мені завжди здавалося, що увага вродливої жінки має лестити чоловікові.

— Якщо ти цієї жінки не бажаєш не те що бачити, а взагалі знати, тобі начхати, наскільки вона вродлива, — похмуро відрізав Ніколас.

— Гаразд, вибач, не буду більше псувати тобі настрій! — примирливо засміявся співрозмовник.