Розділ 3. Квапливі заручини

— Хіба це не погана прикмета — бачити наречену у весільному вбранні до церемонії? — хмикнула я, розглядаючи в дзеркалі примірочної кімнати одягнене на мене розкішне біле плаття. Пишне, невагоме, наче збиті вершки, з невеликим шлейфом і мереживами.

— Навіть якби я вірив у прикмети, не думаю, що вони мають значення для фіктивного шлюбу, — посміхнувся Ніколас, який сидів навпроти мене у великому шкіряному кріслі, і з цікавістю розглядав свою «майбутню дружину».

— І то правда.

— То як, тобі подобається ця сукня?

— А хіба має значення, чи вона мені подобається? — Знизала плечима я. — Адже головне, щоб наречена виглядала в ній на належному рівні для інших, створюючи всім видимість найщасливішого дня в її житті. Хіба не так?

— Саме так, — кивнув маг тіней. — І все-таки, це ж твоє весілля, як-не-як, — додав він з легкою іронією. — Чому б тоді не зробити все так, щоб тобі воно хоч сподобалося?

— Тобто ви хочете сказати, ніби когось тут справді турбують мої почуття?

— Литиціє, прошу, ну я ж не зовсім чудовисько, — тяжко зітхнув чоловік, стомлено закотивши очі. — Так-так, розумію, тобі слабко віриться у такі заяви після того, як я фактично не залишив тобі вибору, окрім як вийти за мене та провести разом першу шлюбну ніч. Тим не менш, я не такий вже й виродок, як після цього може здатися на перший погляд.

— Ну, подивимося, — пирхнула я.

— І так, давай на «ти», коли вже ми без п'яти хвилин одружені, — посміхнувся маг. — А то погодься, це буде дивно, якщо на нашому весіллі ти «викатимеш» тому, хто згідно з офіційною легендою, «велике кохання всього твоєї життя».

— Навіть не посперечаєшся, — мимоволі посміхнулася я.

— Тим не менш, ти все ще вважаєш мене цинічним мерзотником, готовим на все заради своєї мети, — підморгнув Ніколас, вставши зі свого крісла, щоб підійти до мене.

— Пробач, але поки обставини складаються таким чином, що мені важко вважати інакше.

— Розумію, — зітхнув він. — Але знай, мені й самому непросто від такого рішення. Тож час, що залишився до першої шлюбної ночі, пропоную витратити на те, щоб трохи згладити напругу перед майбутнім. А там і дивись, раптом до завтрашнього вечора ти взагалі сама мене захочеш, — засміявся чоловік.

— Ото розкатав губу! — засміялася я і, не витримавши, легенько стукнула його кулаком по плечу.

— Гей-ей, що я бачу? Ми ще не одружилися, а в нас тут уже насильство у сім'ї? — зареготав Ніколас у відповідь.

— А ти гадав, що потрапив у казку про трепетну лань?

— Якщо чесно, то на це дуже сподівався.

— Ніколи не думала, що безжально розбивати чоловічі надії може бути так весело й захоплююче, — простягла я, лише постфактум упіймавши себе на тому, що грайливо дивлюсь на нього знизу вгору.

— Ти мені дивися, бо ще сам зараз спокушуся і організую нам «репетицію першої шлюбної ночі» прямо тут, — хмикнув Ніколас, підступивши до мене практично впритул.

— Як же тоді ці твої «Я не такий»?

— Там же, де будуть твої «Я не така», якщо не припиниш мене дражнити, — з глузуванням підморгнув маг.

— Іди ти! — знову розреготалася я, намагаючись приховати за сміхом бажання продовжити фліртувати. Отже, схоже, що-що, а притягувати до себе цей чоловік все-таки вміє. І поки я навіть не ризикну визначитися з тим, радіти цьому факту, чи навпаки?

— То як, Литиціє, тобі подобається ця сукня? — повільно промовив Ніколас після кількох секунд мовчазного обміну поглядами.

— Так, подобається, — відповіла я, ще раз глянувши на себе в дзеркало.

Неначе така краса взагалі може не подобатися!

— Тоді я схожу повідомлю консультантові, що ми беремо її, і заразом попрошу підібрати під неї взуття.

Кивнувши, я проводила «нареченого» поглядом і знову подивилася на себе в дзеркало.

Що тут скажеш, придбання вінчальної сукні можна вважати неслабкою кульмінацією походу магазинами! Крім неї, Ніколас також купив мені кілька дорогих ексклюзивних нарядів (серед того вечірніх), купу взуття та безліч наборів білизни. Заодно повідомивши, що це лише база на перший час. Решту ж мені доведеться найближчими днями купити самій, вирушивши найкращими модними салонами з його банківською карткою. Причому пригрозив, щоб я не здумала економити і купувала тільки найкраще, тому що його дружина при дворі має виглядати на рівні.

Розцінивши все це як компенсацію за майбутню першу шлюбну ніч і проблеми, в які, без сумніву, потрапляла з його подачі, я вирішила не включати режим гордої дівчинки і тим самим не доводити нареченого до того, що він скористається контрактним артефактом, щоб змусити мене купувати найкращі вбрання вже під його імперативом.

Дивно… Минуло вже чимало часу, а Ніколаса досі немає. Цікаво, чому він затримується?

Насупившись, я навшпиньки підійшла до дверей примірочної кімнати і визирнула в торговий зал, де справді побачила мага тіней. Тільки ось із консультантками він зараз не розмовляв, бо всю його увагу займала дорого одягнена гарна жінка із золотавим волоссям, зачесаним у витончену зачіску! При цьому мене турбували не стільки її картинні трагічні охання, скільки вираз обличчя самого Ніколаса. Напружене, ніби перетягнута струна. Стиснуті кулаки, насуплені брови та явно зціплені зуби.