Глава 32. Борошно, кава та новий статус

Ранок понеділка зустрів мене не звичним сигналом будильника чи криком полковника, а запахом свіжої випічки, який якимось дивом просочився на другий поверх будинку. Я швидко вмився, одягнув звичайні джинси та темну футболку і спустився вниз.

Марія вже стояла біля кухонного острова, закручуючи волосся у звичний пучок. На столі стояла термокухоль і невеликий контейнер із фірмовими круасанами.

— Офіційно доброго ранку, рядовий Касавін, — Марія тепло посміхнулася, помітивши мене. — Ну що, твоє рішення щодо ремонту все ще в силі? Чи нічне натхнення зникло разом зі світлом ліхтарів?

— В силі, — відповів я підходячи ближче. — Я о дев'ятій вечора чекаю на дизайнера. А зараз в мене є інша справа. Я їду з тобою.

Марія ледь не впустила ложку, якою розмішувала каву.

— Куди? В пекарню? Славо, у тебе робочий тиждень починається. Тобі треба бути в офісі, керувати своєю IT-імперією, відбиватися від залишків папараці...

— В офісі все під контролем, Андрій підстрахує, — перебив я її, відчуваючи нестримну силу. — А от твій бізнес я ще не бачив зсередини. Ти ж сама казала, що я закрився у своєму панцирі. От і перевіримо, який із мене помічник. Буду носити мішки, варити каву. Ну, або просто створювати масовку.

Марія кілька секунд дивилася на мене з сумішшю подиву та захвату, а потім весело похитала головою: 

— Гаразд. Тільки потім не скаржся, що у тебе все в борошні, а руки пахнуть дріжджами. Даю тобі пів години на збори і поїдемо.

Через кілька годин ми вже були на місці. Маленька, затишна пекарня на розі вулиці зустріла нас тихим гудінням печей. Тут пахло так, що у мене миттєво змінилися всі розуміння критерій «ідеального ранку». Марія одразу перевтілилася: зав'язала фартух, почала роздавати чіткі вказівки дівчатам на кухні і перевіряти готовність першої партії випічки. Вона рухалася так впевнено й граціозно, що я знову спіймав себе на думці, як сильно вона мені подобається в цій своїй стихії.

— Так, помічнику, тримай, — Марія протягнула мені фірмовий фартух із логотипом пекарні. — Твоє перше завдання — допомогти розвантажити машину з ранковою доставкою вершків та фруктів. Справишся, мільйонеру?

— Навіть не сумнівайся, — посміхнувся я, зав'язуючи тасьми на поясі.

Наступна година перетворилася на суцільний квест. Я тягав ящики, намагався розібратися в маркуванні коробок і навіть кілька разів ледь не перекинув лоток із готовими булочками, викликавши щирий сміх усього персоналу. Але найцікавіше почалося, коли пекарня відчинила двері для перших покупців.

Люди йшли безперервним потоком: мами з дітьми, студенти, офісні працівники. І коли Марія відійшла на кухню проконтролювати заміс тіста, мені довелося самому стати за каву-машину. Благо, я трохи розбирався в техніці.

— Мені, будь ласка, подвійний еспресо й он той круасан, — попросив літній чоловік у кумедних окулярах.

— Зараз усе зробимо, — відповів я, вмикаючи каво машину.

Я так захопився процесом, що навіть не помітив, як Марія повернулася й стала в дверях, спостерігаючи за мною. Я стояв у фартухові, з плямою від какао на щоці, подавав замовлення і вперше за довгий час просто спілкувався з людьми без жодного заднього плану. Мені не треба було нікому нічого пояснювати чи доповідати про роботу комп’ютерних програм.

Коли потік покупців трохи вщух, Марія підійшла ближче, дістала серветку й обережно витерла мені щоку.

— Знаєш, а ти непогано вписуєшся в цей інтер'єр, — тихо сказала вона, дивлячись на мене з якоюсь новою, глибокою ніжністю. — Тобі личить цей фартух.

— Я просто намагаюся відповідати статусу чоловіка найкращої пекарки в місті, — відповів я, дивлячись їй прямо в очі й відчуваючи, як відстань між нами знову починає танути.

Марія злегка зніяковіла від моїх слів, але очей не відвела. Вона лише м’яко посміхнулася й поправила на мені фартух, який уже встиг трохи з'їхати набік від моїх активних рухів біля каво машини.

— Ну що, помічнику, першу ранкову хвилю покупців ми пережили, — сказала вона, озираючись на затишний зал, де зараз залишилося всього кілька людей. — Для першого разу тверда п'ятірка. З тобою приємно працювати в команді.

— З тобою теж, Маріє, — чесно зізнався я.