Глава 28. Справжній вихідний

Я розплющив очі й перші кілька секунд просто лежав, прислухаючись до тиші. Сонце вже на повну силу заливало спальню крізь вікно, фарбуючи стіни в м'які золотаві тони. Настільний годинник показував десяту ранку. Десяту!

Я різко підскочив на ліжку, не розуміючи чому не чую звичні звуки воєнного маршу з приймача «Океан» чи крики близнюків. В будинку панував нетиповий, як для останніх днів, спокій. Павло Петрович сьогодні чомусь вирішив помилувати мій череп і не став влаштовувати ранкове шикування. На килимі біля вікна вже нікого не було. Буцефал, судячи з усього, втік на кухню ще на світанку. А діти, навряд чи втратили голос і розучилися бігати. То що ж трапилося в цьому будинку?

Я швидко скинув ковдру, вмився і, навіть не дбаючи про фірмову зачіску, перевдягнувся у спортивний костюм та вибіг з кімнати. Мені дуже хотілося вниз.

Спустившись сходами, я застав Марію вже на самому порозі. Вона стояла біля відчинених дверей, тримаючи в руках невеликий рюкзак. На ній було легкий плаття у дрібну квіточку і ті самі білі кеди, в яких вона вчора гуляла нічним містом. Волосся було зібране у два кумедні хвостики, що робило її схожою на старшу сестру близнюків, а не на серйозну власницю бізнесу чи їх маму. 

Поруч із нею крутилися Денис та Артем, які з ентузіазмом намагалися запхати у свої маленькі рюкзаки пластикові форми для піску та великий надувний м'яч.

— Так, бійці, нічого не забули? — Марія якраз перевіряла шнурки на дитячих кедах, коли я підійшов ближче. — Воду взяли? Кепки на головах?

— Взяли! — хором відповіли хлопці.

— Доброго ранку, — подав я голос, спираючись плечем на стіну.

Марія різко підняла голову, і на її обличчі з'явився щирий подив, який швидко змінився теплою усмішкою. Вона злегка почервоніла, що зробило її ще гарнішою й натякнуло на спогади про ніч біля сходів.

— О, прокинувся наш соня, — пожартувала вона, підводячись. — Доброго ранку, Славо. Дідусь сьогодні змилосердився над тобою, сказав: «Зятю треба дати передих після вчорашнього фронту». Тож, ми намагалися шуміти якомога тихше.

— Помітно, — посміхнувся я, підходячи ближче до цієї веселої компанії. — А ви кудись збираєтеся?

— Ми в центральний парк, — відповів за маму Артем, гордо поправляючи свою кепку з козирком. — Там сьогодні відкрили нові атракціони й великий мотузковий лабіринт! Дід з Буцефалом поїхали на тренування. Він готує його до виставки, а ми їдемо розвідувати територію.

Я подивився на Марію, потім на малих, які просто світилися від передчуття веселощів. Раптом накрила думка про те, що я залишуся один у цьому великому порожньому будинку. Знову доведеться вивчати фінансові звіти чи відповідати на листи інвесторів, що здалося мені максимально безглуздим у вихідний. Весь мій зазвичай прорахований графік полетів під три чорти проживши кілька днів з сім’єю за контрактом.

— А знаєте що? — я засунув руки в кишені штанів і хитро глянув на Марію. — Я проситимусь з вами на нові атракціони. Візьмете?

Марія здивовано округлила свої очі, а хлопці на секунду завмерли, переварюючи почуте.

— Ти? В парк? — Марія недовірливо примружилася. — Славо, там же діти, цукрова вата, крики, каруселі й купа бруду в пісочниці. Це зовсім не схоже на твої стерильні бізнес-центри чи ресторани. Ти впевнений, що твоя тонка нервова система це витримає?..

— Дядьку Славо, звісно ми тебе візьмемо! — перебив її Денис, хапаючи мене за руку своєю маленькою долонькою. — Ти покажеш, як треба правильно вигравати в тирі! Ти ж космічний командир!

— Ну, якщо командир проситься, то гріх відмовляти, — Марія весело похитала головою. Вона подивилася на мене з якимось новим, особливим теплом, від якого в мене в грудях знову солодко тьохнуло. — Гаразд, рядовий Касавін. Ключі від машини в руки й марш на вихід. Тільки врахуй: у нас сьогодні за планом купа розваг та жодних відмовок перед дитячими забаганками.

— Слухаюсь, товаришу командир, — жартівливо віддав я честь, відчуваючи, як усередині закипають шалені, абсолютно забуті почуття. Ця неділя обіцяла стати першим справжнім вихідним у моєму житті. Взявшись з хлопцями за руки та повторюючи їх дії, підстрибуючи я побіг на подвір’я.