Глава 27. Нічні переговори та новий союзник

Я стояв біля кухонного острова скептично дивлячись на пса.  У лівій руці я тримав склянку з віскі, повільно погойдуючи бурштиновою рідиною зі шматочками льоду, а правою періодично діставав із банки велике галетне печиво.

Навпроти мене, на моєму наддорогому італійському кахлі, сидів Буцефал. Раніше я представити не міг, що в мене з’явиться хоч якась тваринка, не кажучи вже про цього велетня. Його величезна голова рухалася чітко за траєкторією моєї руки. Хвіст пса ритмічно вистукував по підлозі, створюючи глухий звук, схожий на роботу підземного метро.

— Ну що, брате по зброї, — тихо промовив я, відпиваючи ковток віскі, який приємно обпікав горло. — Зіпсував мені такий момент, задоволений? Ми ж були на відстані одного міліметра. Один міліметр, Буцефале! У моєму бізнесі за таку похибку звільняють без вихідної допомоги.

Пес видав глухе «вуф» і проковтнув чергове печиво, яке я йому кинув. Він навіть не жував — кондитерський виріб просто зник у його пащі, як у чорній дірі.

Настрій у мене був просто неймовірний. Попри те, що поцілунок зірвався, у грудях досі трималося тепле, лоскотливе відчуття. Я згадував, як Марія дивилася на мене там, біля сходів, як затамувала подих, і розумів: між нами вже давно не просто контракт. Ця дівчина зі своїм божевільним сімейством примудрилася за кілька днів розібрати мій залізобетонний внутрішній світ на гвинтики, і найстрашніше — мені подобалося все, що вона робила і до чого прикладала свої руки.

— Знаєш, а ти насправді непоганий тактик, — я присів навпочіпки перед цим рудим звіром, тримаючи склянку в руці. — Прийшов, перевірив обстановку, зняв напругу. Якби не ти, ми б зараз обоє сиділи по своїх кімнатах і думали, що це було і як тепер дивитися один одному в очі. А так — усе перевелося на жарт. Дід тобою пишався б.

Буцефал підійшов ближче і поклав свою масивну важку голову прямо мені на коліно. Його великі сумні очі дивилися на мене з такою непідробною відданістю, що я вперше за весь час не подумав про бруд чи шерсть на моїх дизайнерських штанях. Я просто поклав вільну руку йому на загривок і почав повільно чухати за вухом, як це робила Марія. Пес заплющив очі й видав звук, схожий на рев  ситого лева.

— Ладно, ходімо спати, порушник дисципліни, — я підвівся, допив віскі й поставив склянку в раковину. — Тільки давай домовимося: в моє ліжко ти більше не лізеш. Я виділю тобі місце на килимі. Іде за бартер? Печиво в обмін на субординацію.

Пес тихо пирхнув, ніби погоджуючись на мої умови. Ми тихо піднялися сходами. Біля дверей кімнати Марії я на мить зупинився й прислухався. Там панувала цілковита тиша. Посміхнувшись думкам, я пройшов до своєї спальні.

Буцефал упевнено зайшов слідом за мною, по-господарському оглянув кімнату, але на ліжко претендувати не став. Він із важким зітханням розвалився прямо на великому пухнастому килимі біля вікна, миттєво зайнявши добру третину вільного простору.

Не роздягаючись я ліг у ліжко, закинув руки за голову і вставився в стелю. За вікном починало повільно сіріти небо — наближався ранок неділі. Десь на першому поверсі тихо цокав годинник, поруч сопів величезний пес, а в сусідній кімнаті спала жінка, яка перевернула моє життя з ніг на голову. І вперше за багато років я засинав із думкою про те, що мені абсолютно плювати на графіки, акції та мільйонні контракти. Я просто чекав коли настане ранок, щоб знову побачити її посмішку.