Глава 26. За мить до...

Між нами на містку зависла тиша. Але це не була напружена чи ніякова пауза, скоріше навпаки — якась затишна, ніби ми щойно скинули ще один шар важких світських масок. Марія перевела погляд на воду, і в світлі ліхтарів її профіль здавався виточеним із дорогого мармуру. Вона була такою тендітною, милою й справжньою. Я захоплювався нею, адже давно не бачив таких жінок, простих, з народу, і в той же час розумних.

Раптом вона злегка поворухнулася, поправила мій піджак на своїх плечах і якось по-дитячому зніяковіла. Провела носком кросівка по бруківці й тихо сказала:

— Дякую, що поділився своїм життям зі мною, Славо. Це... багато чого пояснює. Але нам, мабуть, уже пора повертатися. Скоро світанок, а дід точно влаштує о шостій ранку чергову перевірку бойової готовності.

— Твоя правда, — усміхнувся я, вкотре дивуючись своїй поведінці і тому, що мені зовсім не хотілося, аби цей вечір закінчувався. — Проти генерального штабу Павла Петровича ми безсилі.

Я викликав таксі, і всю дорогу назад ми їхали мовчки. Але це була дивна, наелектризована мовчанка. Марія сиділа поруч, прихилившись головою до скла, а я ловив себе на думці, що мої пальці так і тягнуться торкнутися її руки.

Коли машина зупинилася біля мого будинку, містечко спало глибоким сном. Ми тихо, наче два підлітки, що повернулися з таємного побачення, прослизнули через вхідні двері в темний хол. Світло нічника відкидало довгі тіні на стіни.

Марія зняла мій піджак та акуратно протягнула його мені. Я хотів взяти річ, але натомість торкнувся її руки. Ми стояли всього за крок один від одного біля сходів мовчки тримаючись за руки .

— Ну що, місію виконано? — прошепотіла вона, заглядаючи мені в очі. Не відштовхуючи моєї руки немов приймаючи виклик дотику. — Інвестори підкорені, компанія врятована.

— Виконано блискуче, — так само пошепки відповів я.

Я дивився на її напіввідкриті губи, на те, як важко здіймалися її груди в корсеті сукні, і весь мій залізобетонний самоконтроль просто розлетівся на шматки. Я зробив крок уперед, скорочуючи відстань між нами до мінімуму. Вільна рука немов за інерцією піднялася і м’яко лягла їй на талію, притягуючи ближче. Марія не відсахнулася. Вона лише затамувала подих, і в її сірих очах мигнуло щось таке, від чого в мене всередині все перевернулося.

Я повільно нахилився до її обличчя, відчуваючи теплий подих із присмаком ванілі. Серце почало калатати з шаленою швидкістю, немов збиралося вистрибнути на зовні. Ще секунда, один міліметр — і наші губи зустрілися б у першому, справжньому поцілунку...

Але раптом із темряви коридору пролунало важке, задихане «Хе-е-е-х», і прямо між нашими обличчями вклинився величезний, мокрий і неймовірно слинявий ніс. Ми обоє від несподіванки відсахнулися в різні боки ледь втримавшись на ногах.

Посеред холу, задоволено виляючи хвостом-кувалдою, стояв Буцефал. Він не став чекати, поки ми розберемося в своїх почуттях, і просто вирішив, що цей інтимний момент ідеально підходить для того, щоб облизати нас обох одночасно. Його величезний язик пройшовся спочатку по моїй щоці, а потім переключився на підборіддя Марії.

— Фу! Буцефал, відставити! — ледь стримуючи невдоволений крик прошепотів я крізь стиснуті зуби, витираючи обличчя рукавом сорочки і відчуваючи, як романтика моменту випарувалася.

Марія спочатку замріяно закліпала очима, а потім затиснула рота рукою, щоб не засміятися на весь дім.

— Ну от... — крізь сміх видавила вона, гладячи пса по кудлатій голові. — Головний критик не пройшов повз. Дід казав, що у Буцефала нюх на порушення дисципліни.

— Цей пес, нахабний руйнівник мого особистого життя, — приречено зітхнув я, хоча сам уже не міг стримувати усмішки. Напруга зникла, залишивши після себе легке й неймовірно затишне відчуття.

— На добраніч, генію комп’ютерних кодів, — Марія тепло посміхнулася, підібрала подол своєї шикарної сукні й швидко побігла вгору сходами, залишаючи за собою легкий шлейф парфуму.

— На добраніч, — кинув я їй навздогін, а потім подивився вниз на сенбернара, який сидів біля моїх ніг і дивився на мене так, ніби щойно виконав свій найкращий службовий обов'язок. — Ну і що мені з тобою робити, а? Погнали на кухню, шукати твоє печиво.

Пес немов чекав цієї пропозиції, тому стрімголов побіг у бік кухні. В мені ж було стільки емоцій, що про сон думати забув.