Глава 6 Пінна вечірка особливого призначення

Крізь щільні двері до мене продовжували долітати уривки «виховного процесу».

— Рівняйсь! Струнко! — ревів голос діда десь у вітальні. — Боєць Андрій, чому ґудзик на манжеті бовтається? Ти в штабі працюєш чи в цирку? Ану підтягнути живіт! В армії айтішники теж мають бути людьми!

Я почув жалібне белькотіння Андрія. Здається, мій вірний помічник, який вів переговори з мільярдерами, зараз намагався виправдатися перед генералом за неправильну поставу.

Раптом тишу вечора розірвав жахливий звук. Це не було падіння меблів. Це був низький, агресивний рев двигуна. Здавалося, хтось завів трактор прямо в мене під вікнами.

— Тільки не моя Тесла… — прошепотів я, стиснувши кулаки. Але двигун працював інакше — важко, з металевим скреготом старого дизеля. — Звідки тут взагалі взявся мотор?!

Я вирішив це ігнорувати. Якщо я зараз не змию з себе цей день, то просто вибухну. Мені потрібно було охолодити мозок, щоб хоч якось почати думати, як владнати цей безлад.

Я зайшов у душову кабіну, закрив скляні дверцята і пустив гарячу воду. Пара почала заповнювати простір, шум води нарешті заглушив команди діда і цей дивний гуркіт з вулиці. Я заплющив очі, підставивши обличчя під струмені.

Вода була майже палючою. Вона стікала по плечах, змиваючи залишки дорогого гелю, а разом з ними — і залишки моєї витримки. Я стояв, упершись лобом у скло, і намагався не думати. Просто не думати. За дверима ванної панував хаос, який я сам впустив у своє життя, і зараз мені була життєво необхідна ця хвилина тиші.

Мій мозок, зазвичай чіткий і швидкий, зараз просто завис. «Фіктивний шлюб», «Генерал», «Буцефал» — ці слова крутилися в голові без жодного сенсу.

Раптом крізь шум води я почув, як відчинилися двері. Протер запітніле скло і побачив дві маленькі постаті. Близнюки. Два рудоволосих бешкетника. Я завмер. Як вони зайшли? Я ж точно замикав двері!

Один із них тримав у руках мою колекційну модель ракети SpaceX Falcon 9. Ту саму, яку мені подарував Ілон Маск. Вона була зроблена з авіаційного алюмінію і коштувала як непогане авто. Зараз малий тримав її як звичайну іграшку, і я бачив, що стабілізатор уже погнутий.

Але інший... інший тримав яскравий балончик із написом «Party Foam — Neon Blast!». Це була та сама дурна, липка піна, яку Андрій замовив для вечірки, і яку я наказав викинути, бо вона залишала плями. Очевидно, Андрій її не викинув. А діти знайшли!

— Ми прийшли тобі допомагати! — вигукнув той, що з балончиком, і перш ніж я встиг хоч щось сказати, вони відкрили дверцята і синхронно заскочили в душову кабіну до мене. Прямо в одязі. У кросівках, що миготіли вогнями, перетворюючи душову на дискотеку.

— Гей! Назад! Вийдіть звідси! — закричав я, намагаючись прикритися і водночас врятувати ракету. — Ви що, здуріли?! Це приватна зона!

— Ти весь у слині Буцефала, ми бачили! — серйозно заявив один із них, піднімаючи ракету, як прапор. — Дід сказав, що слину треба змивати хімічною зброєю.

— І ми знайшли її! — додав другий, піднімаючи балончик. — Треба багато піни! Буде весело.

Малий натиснув на кнопку, і з балончика з шипінням вилетіла величезна хмара яскраво-рожевої, липкої піни. Вона влучила мені прямо в обличчя, заліплюючи очі, ніс та рот. Я відчув хімічний запах дешевої жуйки «бабл-гам» і відчайдушно почав витирати обличчя.

— А-а-а! Мої очі! Вона пече! — закричав я, махаючи руками на осліп.

— Дивись, Тьома, він схожий на рожевого монстра! — почувся захоплений сміх. — Вогонь по монстру!

Наступна порція піни влучила мені в груди. Гаряча вода миттєво зробила цю масу ще липкішою, і вона почала сповзати вниз, заліплюючи все тіло. Я послизнувся на мокрій підлозі, збив пляшку з шампунем і важко гепнувся на  піддон, якимось дивом не зачепивши хлопців.

Рожева піна була всюди: на стінах, на стелі, на моєму обличчі. Я чув, як близнюки продовжують реготати й поливати мене цією хімічною гидотою. Мій спокійний вечір остаточно перетворився на пекло з ароматом жуйки.

Я сидів у рожевій слизовій масі й не міг поворухнутися, повністю відданий на милість цим двом дияволятам. Здавалося, вони не зупиняться, поки я в цій піні не захлибнуся.

— Маріє-є-є! — загорлав я так, що, мабуть, почули навіть сусіди. — Забери їх негайно, або я за себе не відповідаю!