Глава 2. Солодкий присмак капітуляції

Роблю кілька дзвінків. Намагаюся вирішити це питання без радикальних вчинків. До останнього не втрачаю надію, що все можна владнати без весілля. Мені двадцять сім, я розійшовся з дівчиною з котрою був у стосунках п’ять років через те, що вона хотіла заміж. Що за забубони такі? Навіщо взагалі вдягати кайдани під назвою “одруження”. Мені і без цих обрядів є чим зайнятися і про що турбуватися. Я сам нещодавно тільки почав нормально жити. З такого глибокого місця виліз, що не передати словами. Надто довго дерся вгору, щоб взяти і спокійно відмовитися від своєї незалежності!

Тільки моїм планам не дали змоги здійснитися. Жоден консультант та адвокати майже в один голос тверділи мені про те, що можна тільки оскаржити це відео через суд. Доказати мою невинність і підробку відео. Тільки це не все так просто, і надто довго.

Я спробував підрахувати свої збитки поки чекатиму рішення суду і зрозумів, що в глухому куті. Здається, Артем правий і щоб не втратити гроші, треба випередити конкурентів.

З болем у серці я попросив юриста скинути адресу дівчини. Виявилось, що вона вдень працює у пекарні. Отже, вона мала дві роботи. А це значить, що з грошима туго. Тому я був впевнений, що вона швидко погодиться на мої умови за високу винагороду: фіктивний шлюб без жодних обов’язків і свободою одне від одного.

Швидко привів себе до ладу та задоволений собою поїхав за вказаною адресою. Дорога до кондитерської «Малинівка» здавалася мені тортурами. Якби не був впевнений у своїх діях, та все одно нервував. Я міцно стискав кермо своєї Тесли, намагаючись ігнорувати те, як тремтять пальці. У голові крутилися цифри: капіталізація моєї компанії, суми позовів, відсотки падіння акцій. Усе моє життя, вибудуване по цеглинці, раптом стало залежати від дівчини, чиє ім’я я навіть не запам'ятав з першого разу.

Припаркувався біля старого будинку, де на першому поверсі вивіска з рожевим кексом виглядала, як насмішка над моїм чорним дорогим костюмом. З видом переможця направився у бік приміщення підбираючи в голові слова для офіціантки. Усередині пахло ваніллю, корицею та чимось нестерпно затишним. Це був запах світу, до якого я вже не належав і не хотів належати.

Марія стояла за прилавком. Вона виглядала втомленою. В її погляді не було й тіні того страху, який я бачив на відео. Вона дивилася на мене сухо, не кліпаючи. Я був впевнений, дівчина впізнала мене.

— Ви знову прийшли вимагати компенсацію за піджак? — підтвердила словами мої здогадки. Хіба такого красеня забудеш!

— Я прийшов запропонувати тобі угоду, від якої ти не зможеш відмовитися, — я виклав на прилавок теку з документами, котрі роздрукував перед виїздом. Артем швидко зробив все так, як я придумав.

— Хіба ми переходили на ти? — не дивлячись на теку обурилася дівчина.

— Ви, певно, знаєте про відео, — не відповідаючи на її питання перейшов до справи змінивши манеру спілкування. — І гадаю, ви знаєте, що воно брехливе, але воно все таки нищить мою репутацію. Я пропоную вам фіктивний шлюб. Два роки. Я забезпечу вас так, що ви забудете про цей прилавок назавжди. Квартира, машина, рахунок у банку. Все, що забажаєте.

Я чекав, що вона почне торгуватися. Чекав на блиск в очах від суми з шістьма нулями, котрі завчасно написав на папері. Але Марія не проявила жодної цікавості до моєї пропозиції. Навпаки, її це тільки розізлило.

— Ви гадаєте, що все можна купити, В’ячеславе Сергійовичу? — вона підняла на мене погляд. З очей немов сипалися іскри. Здавалося, вони змінили колір на більш темний. — Ви прийшли сюди, щоб врятувати свою шкуру, і пропонуєте мені стати вашим живим аксесуаром?

— Я пропоную вам безпеку й достаток, — процідив я, відчуваючи, як закипає роздратування. Стискаючи кулаки до побіління кісточок намагався вгамувати бурю емоцій. — Ви гадаю розумієте, що без мого захисту преса зробить ваше життя пеклом. Вони витягнуть на світло кожен ваш крок. Ця справа не закінчиться на мені. Повірте. Та й і без вашої згоди я буду також капати поки не виставлю вас гарною актрисою задля отримання фінансової винагороди.

Марія уважно подивилася мені в очі. Здавалося, хоче витягти мою душу на зовні й дізнатися чи правдиві мої слова. Звісно, я згущував фарби, переходив на залякування. Але що вдіяти, мені потрібно отримати кінцевий результат на свою користь будь яким чином.

Вона ще раз прочитала контракт, і я вже був готовий святкувати перемогу, коли дівчина раптом сказала:

— Добре. Я підпишу. Але в мене є один ультиматум: ніяких окремих квартир, —  одразу викреслила цей пункт з угоди.

— Тобто? — я нахмурився. — Я планую орендувати вам люкс у центрі...

— Ні! — перебила мене Марія. —  Ми будемо жити разом. У вашому будинку, — вона вимовила це так твердо, що я мимоволі відступив на крок назад. — Якщо ми граємо в сім’ю, то маємо жити під одним дахом.

— Домовилися, — витиснув із себе, відчуваючи, як серце падає кудись у прірву. — Я надішлю сюди свого помічника, він допоможе перевезти ваші речі.

Вийшовши із кондитерської мені здалося, що повітря на вулиці стало важким, як свинець. У голові пульсувала лише одна думка: я це зробив. Я врятував компанію ціною власного простору. 

«Сім’я», — подумки скривився я, згадуючи її ультиматум. Яке дике слово. Тепер ми станемо сім’єю за документами. Через що жити маємо під одним дахом. Чергова дівчина з її забобонами.

Ну що ж, нехай насолоджується моєю щедрістю. Я виділю їй гостьову кімнату в іншій частині будинку, встановлю суворий графік використання кухні, і ми майже не будемо перетинатися. Я — в кабінеті та своїй спальні, вона — десь там, за зачиненими дверима, тихо перекладатиме нові сукні.